Ілеологічний процес, що привів до цієї теорії, укладав у себе розвиток двох ідей - позитивної і негативної. Перша є ідея індивіда. Після розробки природно-правової доктрини, вона набула форми ідеї політичного індивіда. Підготовлене еллінсько-римською практичною філософією, хрисманською доктриною — ліберальними ідеями і теорій двох мечів середньовіччя, розвиток її пішов швидкими кроками, починаючи з Декарта, і в епоху двох революційної англо-американської та французької привело до укрвідомих неотчуждаемыми правами, протиставленими ідеї держави, (тобто. абсолютному владарюванню над індивідом). Коли таке відособленіше індивіда було досягнуто, то ідея держави представилася в двоякому тлумачі. Одне з них теорія пов'язувала з античним поглядом на державу, як на поглинаюче пелое, що давало державі роль «рара ргоуієпсе», джерела щастя і благополуччя; інше представляло державу споконвічним ворогом індивіда, його гнобителем і поневолювачем, необхідним злом, яке, за словами Томаса Пена, легко переходити в нестерпне і тому Т. Пень перше місце в політичному механізм відводив самодіяльності суспільства Г). Веледитві цього, чим обмеження межі державної позитивної діяльності для індивіда, тобто, чим вже область його втручання в приватне і суспільне життя, тим більше гарант, що зловживати стане менше.
1) Див. Особливо його пізніший твір: "0 правах людини". Друга частина.
овес тт тої ЗОВ,
ыыы ДЕ
Ця друга ідея - негативного характеру. В основах я лежать: ращональний індивідуалізм картезанства, сприйнятий революційною доктриною, з іншого боку, ненависть в опікунських тенденціях носіїв влади, до привілейованого права «верхніх десяти тисяч», ототожненого носія абсолютної влади з державою, а тоді держави після дітей, думка про права меншості після того, як легітимізм поступився містом народоправства і теоря відзначила можливість тирані більшості. Такі були різноманітні мотиви, легко помітні в політичних письменників, призведення до теорії мінімального впливу на індивіда з боку політичної асошащі.