менти, заперечуючи, через свій демократичний принцип, необхідність палати тоспод 1). Вважаючи, що невід'ємні, природні права доктрини лібералізму, не дозволяють визначити суб'єкта державного суверенітету, Бентам думає, що таким сувереном є весь народ, а чи не більшість його, у кращому випадку. Розглянуті досі риси політичної концепші Бентама малюють його антиподом Гоббса. Але з тим, є пункт і пункт, треба сказати, основний, де Бентам залишається вірний англійській традищі, тлумачем якої був творець Леваоана, - саме визнані всемогутності держави. Але у Бентама така могутність втілюється в парламент — виразник бажань народу та представник його інтересів. Якщо в цьому пункт Бентам сходиться з Гоббсом і завдавати своєму індивідуалістичному радикалізму, мабуть, страшний удар, то в цьому ж пункті про самодержавний суверенітет народу він нагадуватиме нам політичну концепцію автора «Сопогає Зоса]». У деяких політичних формулах Руссо можна підставити, замість понять свободи і рівності, принципи задоволення і страждання. Руссо вважав, що кожен, зраджуючи свою свободу всьому народу, членом якого він є, віддає її у вірні руки, єдино здатні захистити її від деспотизму; це уявлялося необхідним виходом для утворення політичної асощаші на дійсно демократичних основах. Подібно до того ж Бентам вважав за необхідне довірити турботу про максимізацію щастя індивіда законодавчому представнику народу — всемогутньому парламенту, в Брному творцю та тлумачу норм, необхідних для цієї максимізації. Для Руссо, як і для Бентама, що мав у англійській літературі вплив дуже схоже з вм'яш «Соштай залиш» у французькій, була зовсім неясною політична про-
1) Див. Про це і наступні питання Т. 1 рр. 345-411. (Тасйдче 4ез аззет віз ройіаїез ав6ІЬбгашез). 21*