про екоттороррітттізічмлеіуиветич ль т прав. «Го що ви називаєте природним правом»,— міг би сказати Спенсер метафізикам, — «є не вроджена. ідея про якісь властивості свободи і рівності, властивих людської особистості, а консолідований продукт емоції. Закон, аналогічний. біологічному. Бо організм. фізично подібний до навколишнього середовища, оскільки він є пасивним учасником її життя. І з іншого боку, остільки він виявляє несхожість із середовищем, оскільки він відчуває в собі здатність і силу опору. Асиміляшя елементів середовища досягає в організмі того ступеня, на якому перед нами є вже сформована особина, і на якій вона в стані протиставляти себе середовищ, іншими словами, здійснювати закон самозбереження і самоствердження, В іншому випадку, якщо нЪт індивідуально організованої істоти, особина не в силах зберегти себе і зберегти себе і зберегти себе умовлячи, боротися з ворожими силами фізичного або соціального середовища, тобто, в останньому випадку, вона гине від інших особин, сильніших. Спенсер сходиться тут із законом Дарвіна. Саме: природний відбір відбувається. за допомогою найбільш індивідуально досконалих 0с0бей; вони мають властивості, якими 0собі виділяються, проти іншими примірниками виду. Організми найбільш прості і однорідні за структурами, каже Опенсер, найбільш схильні до небезпеки руйнування. Але чим вище 060бь за своїми інтелектуальними властивостями, чим складніше в ній нервова структура, тим болфе розвивати вона здатність виборецьного засвоєння і силу самозбереження. і самоствердження. Таку 0особу Опенсер називати досягає вищого ступеня індивідуалізаї. Це-«вищий прояв індивідуючі в чоло-
- 441 в'ке, обдарованому самоусвідомлюємо», тобто усвідомлюємо свого «я». Власне кажучи, індивідуаш є досягнуто 0соб'ю, по відношенню до серед, положенья більша або меншого рівновеся. Пояснення норм, у яких досягається стані «великого чи меншого рівноваги, становить завдання етики. ®) Етичні норми, 'на думку Спенсера, 'суть ніщо інше, як визначення таких умов, за яких індивідуа досягати найвищого ступеня розвитку. При чому, етичним, у досконалому сенсі цього слова, може бути названий не той індивід, у якого імпульсом моральної поведінки «будуть бентамівські санкші, а вся його істота ш зе її рег зе, просякнута моральністю настільки, що між моральною і емошально-інтелектуальною особистістю можна поставити знак». (Говорячи про такий тенденші у розвитку моральності, Спенсер нагадуватиме слова Г. Мена, які він називає глибокою істиною, — «одиницею стародавнього суспільства була сім'я», а одиницею «сучасного суспільства є індивід»).