ТБ не менш і німецька ѣілосоѣля права 19-го ст. сильно піддалися вменіо позитивного спрямування, про що свідчать не лише. етнологічно досліджуючи державознавець у рід А. Посту, а й твореш Рудольеа фон-Герінга. Тому, хоча Г. СОпенсер, піддав. сопюлогічної розробки питання державного права, що залишається також і досі прелметом. догматичних конструкцій, без яких при викладі науки не можна обійтися, не може бути визнаний шонером застосування природничо-наукового методу до політичних. дослідженням, однак, він є могутнім і всеосяжним розумом цього напрямку. Ось чому, беручи до уваги різко виражені індивідуалістичні погляди Спенсера, необхідно зупинитися на елементах його філософії, що мають відношення до нашої теми, щоб скласти себе поняття.
о положення, яке займатиме політичний індивідуалізм, зійшовшись метафізичного грунту. Чи знайдеш «оп здфеь» для себе та ж сприятливі елементи, каве дала йому метафізична доктрина природного права?
Принцип збереження енергії, загальної науки природознавства, як відомо, - основний принцип синтетичної філософії еволющонізму. У додатку до розуміння людської особистості чи не є він науково поясненим принципом, метафізичний абрис якого, ми, свого часу, відмстили у Спінози (5маш е55е сопзегуаге) — це «принцип самозбереження і самоствердження особистості? Він виражати собою силу, властиву людській особистості, названу силою тяжіння до самого себе. Вказавши на почуття, що становить один з коренів людської поведінки, розглядається і пояснюється у зв'язку із загальним космологічним законом і відповідає гіпотез Спенсера, що принципи, керуючі діяльністю і поведінка людини і суспільство суть одні й ті ж всеосяжні принципи всього. Такої широкої і глибокої постановки політичної індивідуалізм не досягати в жодного з розглянутих нами мислителів, які претендували на побудову цілісної та систематичної, політичної доктрини. Ця постановка проблеми не мириться із вузьким утилітарним емпіризмом. Бентам, тим більше Мілль, на думку Спенсера, самі не задовольнялися одними емпіричними індукці. Які їх положення цим методом не могли бути отримані "). У застосуванні до політики, емпіризм ще більш вузький. Він вести до законодавства з нагоди, тобто заперечувати «обидва закони пошарт) Напр., правило Бентама: «кожен зізнається за одного, ніхто не болзе, чим за одного», Мілля-«принцип максіімзащі щастя позбавлений сенсу, поки щастя однієї особи не визнається точно таким же; як і іншого». Як, питає Спенсер, може бути отримане шляхом індукції становище: «Ві люди мають рівні права, на щастя».
о тут чт т
ЇЇ а
ВАС ЧР
- 438 ного життя», з якими якщо вони, справді, існують!), законодавцю має узгоджуватися.