й досвіду 1). Спенсер крок за кроком розглядати прояви психічного життя від найпростіших елементів, від реелексу до пам'яті, розуму, волі. Але ми повинні звернути увагу головним чином на наступну обставину; важливе не тільки для характеристики його 'доктрини, але і для порівняння етичних і політичних поглядів Спенсера з попередніми утилітаристами. Коли Спенсер говорити про досвід, як засобів психічного розвитку індивіда, він має на увазі не тільки досвід індивідуальний, а й досвід попередніх поколінь (психо-фізіологічний філогенез), досвід успадкований 0с0б'ю від предків роду °).
Індивіду, з філогенези, начебто природжено те, що здобуто психічним досвідом «попередніх поколфей.
Ось чому, імФя у своєму несвідомому розпорядженні індівілуально-окристалізований досвід, індивід схильний до підлогигать, що володіє інтуїтивним знашем. Таким чином,
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
ідей, вроджених властивостей, а отже, і природжених
1) Наведення психологи. особливо «Загальний синтез» і «Спеціальний синтез».
2) Спенсер доводить, що гноссологічний емпіризм асощацтонної школи не в стані послідовно прийти до встановлення поняття необхідності, тобто поняття про те, що зв'язок віш зовнішнього світу адекватна зв'язку представлення з них нашого психічного досвіду. І емпірики повинні допустити реальність буття, тобто істину, яка не може бути отримана емпірично.