аніс віаи альне розвинене от 'середовища і стежити за ним у одиничної особистості, піддаючи спостереження почуття і ідеї. Норми поводження утворюються через індивідуальний досвід або, краще сказати, ряд індивідуальних досвідів. Ці досліди, в силу законів симпатії, ассошаші та гармонії інтересів, отримують соціальне значення. Сошальні норми пояснювалися Міллем частково механічно, як і політична. Завдання їх - певне умов, сприятливих для розвитку індивідуальності. Індивідуальність - фермент наступних суспільних і політичних змін. Внаслідок такої концепщі уявлялося, що кожен (онтогенетично) проходитиме шлях механічного засвоєння соціального, досвіду. і вносити до нього краще. Міллем упускалося з виду в обмін сошального середовища, як організованого досвіду, на індивіда. Спільне середовище, чи то суспільство чи держава, розглядалося, як сукупність зовнішніх умов, пристосованих до вимог індивідуальності. Такий основний мотив його трактату "Оп Пегебу". Якщо висловити це мотив у політико-юридичних термінах, опустивши на момент з виду його своєрідне генетичне обґрунтування, то чи не ясно, що права на індивідуальну свободу даються не державою, але складають життєву вимогу людської про особистість, обумовлену її природою. По суті, це той самий результат, який становить квінтесенціо революційної доктрини, по відношенню до теорій індивідуальних прав. Якщо це, справді, так, то нам важко зрозуміти, чому теорія політично індивідуалізму не може знайти іншого обгрунтування, не укладеного в поняттях ноуменального, рівнозначно і взагалі метафізично пояснюваного індивіда. Одне з обґрунтувань, що претендує на емпіризм, ми щойно розглянули у Мілля. Воно є більш доступним до пояснення, так би мовити, більш доведеним, що згадані обгрунтування метафізичного характеру. Якщо в ньому полягають відомі недоліки, від яких не вільна
ІІС