«Шановний сер Вільяме! З мого боку було б нерозумно егоїстично шкодувати вашому виходу на пенсію після п’ятдесяти років праці! Я радше привітаю вас із ювілеєм державної служби, яка рідко коли має рівних за своїм інтелектом і вірністю. Я вживу необхідних заходів щодо пенсії, яку ви так чесно отримали: однак я вірю, що ще можуть бути випадки, коли країна може отримати вигоду. Зважаючи на ваш досвід і здібності. Я мушу вибачитися за те, що я не відповів вам раніше, але я був зовсім недієздатний через подагру, бо я боюся, що ця записка надто чітко доводить — я щиро ваш, Біконсфілд.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
«Мій любий сер Вільяме, я сподіваюся, що ви погодитеся залишитися в Комітеті зі зміни пенсій як наш представник. Можливо, навряд чи буде справедливим просити вас працювати, коли настане час, коли ви матимете право вимагати повного відпочинку, але я повинен переконати, з іншого боку питання, що робота не дуже важка, що ваш досвід дуже цінний для
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
Уряд, а також особиста і, можливо, егоїстична причина, через яку нам дуже шкода розлучатися з вами. Сподіваюся, ти погодишся залишитися. — З повагою, В. Г. Сміт».
Його робота в Управлінні внутрішніх доходів привела його до контактів з різними канцлерами казначейства, для яких він мав підготувати деталі промови про бюджет у Палаті громад. З них він волів працювати з містером Ґладстоном, хоча він завжди казав, що завдає більше клопоту, ніж усі разом узяті, наполягаючи на тому, щоб ретельно вникати й розуміти кожну деталь, яку він збирався використати у своїй промові. Потрібні були два-три інтерв’ю з пошуковими запитаннями та гострими коментарями перед бюджетним вечором, і це було те, що мій батько цінував.
З іншого боку, Дізраелі просто очікував, що йому нададуть абсолютно точні факти, і не вимагав особистої бесіди, спілкувався з головою Податкової ради через особистого секретаря, і був схильний ставитися до нього як до корисної та точної машини.
Містер Роберт Лоу був зовсім на іншому літаку. Він не тільки вимагав інструкцій у фактах, але й потребував присутності голови правління податкової служби, щоб нагадати йому про них під час виступу. Проте з ним було легко і приємно працювати, він був особистим другом.
Дізраелі був єдиним високопосадовцем, який коли-небудь казав, що мій батько не любить працювати, і сам ніколи не казав цього, перебуваючи на посаді, будучи надто добрим фахівцем, щоб говорити про тих, під керівництвом якого йому доводилося служити, коли він не поділяв їхніх поглядів.