тут.... З нашого боку облога повністю зупинилася з часів битви під Інкерманом, і тепер ми не відкриємо вогонь ще чотирнадцять днів.... Протягом усього минулого місяця погода була такою жахливо поганою, що було неможливо підняти важкі гармати з Балаклави, але останні чотири чи п’ять днів у нас була найпрекрасніша весняна погода, яку тільки можна собі уявити; Наслідком цього є те, що вони наполегливо працювали під час цієї зміни погоди, щоб підняти гармати, і завтра французи матимуть 150, а англійці 60 одиниць на позиції, але тоді нам знадобиться ще дванадцять днів, щоб доставити достатньо боєприпасів, щоб підтримувати безперервний вогонь. Я залишаю вам судити, яка це буде робота, коли я скажу вам, що один 131-дюймовий снаряд важить 2 центнери. Проте я сподіваюся, що ми потрапимо сюди до кінця року — і що тоді робити?... майбутнє здається надто туманним, щоб у нього дивитися. Ми дуже страждали від хвороби під час лиха минулого місяця, і офіцери та солдати буквально вимучені до смерті.... Якщо ми тільки зможемо взяти це місто, а потім трохи відпочити, у нас буде все добре.... Моя мама згадує посилку, яку вона мені надіслала. Я ще не отримав його і, мабуть, ніколи не отримаю; якщо посилки не відправляються наземним транспортом і не доставляються особисто, шансів на їх отримання мало або взагалі немає.... — Завжди твій ніжний брат,
Фредк. Стівенсон.
Місіс Мелвіл Вілсон
Перед Севастополем, 21 грудня 1854 р.
Мій найдорожчий Лу, —... я почав лист до вас учора, коли я був на посту зі своєю ротою, але був перерваний так само, як і почав, спостерігаючи за деяким рухом у таборі ворога, і оскільки наша робота під час виконання цього обов’язку полягає в тому, щоб спостерігати за кожним рухом ворога, хоч би хвилину, і негайно повідомляти про це, якщо потрібно, я був змушений припинити розмову, яку мав з вами, і присвятити свою увагу.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]