Кантон, 13 березня 1859 р. —... З моменту нашої невеличкої пригоди з Бравсами 8 січня ми марширували або рухалися по воді всередину, щоб показати себе Джону Чайнамену, і показати йому, що ми будемо йти, куди нам заманеться, і розвіяти його в брехні, яку навмисно поширювали мандарини про те, що ми були всім, що було ганебним, і ми маємо звичку творити всі жахіття під сонцем, і що ми не сміємо залишати Кантон або входити до них. міст і сіл. Ця остання вже п’ята експедиція, яку ми здійснили, і вона принесла величезну користь. Куди б ми не поїхали, люди нас добре прийняли, і мандарини нас дуже принизливо любодушно та зворушливо розпитували про наше здоров’я, які в глибині душі нас ненавидять і образили б будь-якими способами, якби наважилися, хоча я мушу віддати їм належне за те, що в багатьох випадках вони витончені у своїх манерах і справді дуже джентльменські; хоча в той же час, з великою мірою витонченості в своїх ідеях і поводженні, вони є брехливою, підступною групою. Подорож, яку ми щойно здійснили, була вгору по річці під назвою West River, яка впадає в море поблизу Макао. Ми піднялися нею на відстань приблизно 200 миль, набагато більше, ніж колись раніше її досліджували європейці, за винятком місіонерів. Це був дуже тонкий потік, приблизно милю завширшки, де ми в нього увійшли, і 700 або 800 ярдів у найвищій точці, якої ми досягли, з руслом по всьому шляху для суден розміром з фрегат. Пейзаж був загалом дуже гарний і, враховуючи відсутність мальовничих містечок і зруйнованих замків, перевершував або Рейн, або Дунай. У пагорбах була одна ущелина, через яку текла річка
1 859] ВГОРУ ПО ЗАХІДНІЙ РІЧЦІ 239