через головну площу нас налякав вереск сови, що сиділа на почорнілому підвіконні вікна, що, я думаю, вразило мене більше, ніж будь-що, ідеєю повної руїни та спустошення. Немає жодного будинку недоторканого, і майже не залишилося жодного даху, і навіть вони пробиті дробом і снарядами; деякі з них не мають нічого, крім частини стін, що стоять, і ви можете марно шукати по всьому місту одне вікно. Доки, замість того, щоб бути заповненими кораблями чи водою, позбавлені того й іншого, їх дно вкрите бур’янами та травою, і єдиний шум, який турбує цю пустелю, це час від часу свист круглого пострілу або розрив снаряда, яким росіяни все ще стріляють у місто з північного боку. Боюся, що я дав вам розлогий, простий опис, але ви сказали, що любите знати мої думки, коли я пишу, тому я викладав їх так, ніби розмовляв з вами. Остання спроба флоту дошкулити ворогу в Азовському морі була найважливішою. Кількість знищених ними стог кукурудзи була настільки великою, що якби їх було зібрано близько один до одного, вони покрили б простір у 4 квадратних милі. Кукурудза була надзвичайно дрібна, і майже вся солома була зрізана біля колоса, що дає уявлення про незліченну масу кукурудзи, яку наші друзі зібрали дорогою для постачання своєї армії. Ескадра збиралася знищити ще одну колекцію риків, але втрутився австрійський консул, підняв над ними австрійські знамена та оголосив їх власністю своєї країни, тож їх пощадили. Я вважаю, що їх слід було знищити разом з рештою, а потім компенсувати австрійцям, бо кукурудза обов’язково буде використана росіянами.... — Завжди твій ніжний син, Фредк. Стівенсон.
P.S. — ^Погода чудова. Такий контраст із дванадцятьма місяцями тому 1
1855-56] СТИПЛЬ-ЧЕЗ 153
Леді Стівенсон
Севастополь, 7 грудня 1855 р.