«Я в захваті від успіху Кітченера. Він зробив те, чого я прагнув протягом чотирнадцяти років. Він чудово виконав свою роботу і продемонстрував здібності найвищого рівня; його не можна хвалити надто високо, і всі, хто цікавиться Єгиптом, не можуть бути надто вдячними йому за те, що він зробив. Різанина дервішів була жахливою, але інакше бути не могло; їхнє знищення було єдиним можливим, і Тепер це питання, яке простягається з півночі на південь ще далі
Величезна територія далеко не в змозі управляти такою людиною, як хедив, або будь-яким тубільцем, послугами якого він може керувати. Це завдання може виконати лише Англія, тому ми повинні без зайвих слів прийняти протекторат і дозволити хедиву повернутися до становища, подібного до становища місцевого принца в Індії; врешті-решт до цього має прийти.
«Тим часом адміністрація на півдні повинна здійснюватися під керівництвом Англії в районних провінціях, таких, наприклад, як Ваді-Хайфа, Донгола, Новий Бербер і Суакін (включаючи Кассалу), причому Хартум є резиденцією уряду для тих частин Судану, які можуть бути врешті-решт повторно анексовані.
«Мені цікаво, чи захоче Кітченер стати генерал-губернатором Судану з резиденцією в Хартумі, а Вінгейт або Слейтін будуть служити при ньому. Він повинен бути насамперед військовим і добре знайомим з місцевими звичаями та почуттями. Мені буде приємно обговорювати всі ці питання з вами та Бобом разом із питаннями, пов’язаними з ними, які викликають такий величезний інтерес.
«Ця справа на Криті дуже серйозна; усе лягає на нас. Наша маленька армія виконує більш корисну роботу в усьому світі, ніж усі гігантські армії Європи разом узяті; тоді як наша вільна діяти, жодна з їхніх не наважується ворушитися через страх перед своїм сусідом».
Подорож вгору по Нілу була останньою з закордонних подорожей сера Фредеріка. Пізніше він відмовився від запрошення лорда та леді Вантедж, які знову попросили його поїхати з ними за кордон у 1898 році. Лист, що містить його відмову, показує, наскільки він хотів би прийняти запрошення, але домашні зв’язки та бізнес, пов’язаний зі смертю його брата, яка щойно сталася, завадили йому почуватися вільним залишити Англію в той час.
Він не переставав цікавитися всім, що відбувалося навколо, і мав кореспондентів у всіх місцях, де відбувалися великі події. Під час англо-бурської війни (1 899-1902) деякі з його найінтимніших друзів перебували на високопоставлених посадах, зокрема лорд Метуен, якого він любив, як син, і сер Арчибальд Хантер, яким він дуже поважав і захоплювався, і обидва вони писали йому повністю й часто, листування, яке повинно було становити найбільший інтерес і яке одного дня, безсумнівно, буде опубліковано, але події тепер надто нещодавні.