Тітка Мері все ще була дивнішою у своєму житті, ніж тітка Шарлотта; у неї було дивне уявлення про те, що, коли вона лягає в ліжко і спить, «речі» можуть потрапити їй до рота. Які «речі» вона мала на увазі, я не знаю, але одного разу, коли її запитали, вона відповіла, що «шпильки можуть впасти з верху ліжка, і оскільки вона завжди лежала на спині з відкритим ротом, вони могли впасти їй у горло». Щоб уникнути цього, вона могла або закрити рота, або спати на боці, але тітка Мері віддала перевагу власному методу, який полягав у тому, щоб зав’язати рот прямо під носом великою хусткою.
РОМАНТИЧНА ІСТОРІЯ МІСІ. ДЖОРДЖ КОКС (1 753-1 843), РОЗПОВІДАЛА ЇЇ ВНУРУЧНА ПЛЕМІННИЦЯ ШАРЛОТТА ОГУСТА СТІФЕНСОН
Коли я був молодим, я часто жив у дядька [насправді двоюрідного дядька, оскільки він був братом бабусі письменника по материнській лінії, леді Ріверс] і тітки в сільській місцевості \Twyford, поблизу Вінчестера, у якому містечку була церква, якій він служив]. Мій дядько був священиком і все ще помірно виконував обов’язки, але, оскільки він жив на певній відстані від свого помешкання, він мав священика, який виконував роботу парафії, роблячи трохи більше, ніж відправляючи службу у своїй церкві по неділях. Його вік і попередня важка праця дали йому право, як він думав, на відпочинок наприкінці довгого життя. Коли він був молодим чоловіком, він був священиком в Ірландії, що не було синекурою, а згодом був призначений капеланом до в’язниці в Лінкольні, посада, яка вимагала великої енергії та працьовитості; але я не можу сказати, що мій дядько володів жодною з цих якостей — він не був активним у своїх звичках і не любив напружуватися, і віддавався dolce far niente, доки це не стало підтвердженою та зовсім другою природою місячити та байдужити. При всьому цьому він був добрим, добрим і дуже щедрим, і ви любили, але не поважали його, відчуваючи до нього, як до дитини, яка хоче, щоб про неї піклувалися й захищали.
Будинок, який він обрав, коли заволодів житлом, був помірних розмірів і скромного вигляду, але позаду був гарний великий сад, а за цими двома загонами, крізь які протікав яскравий струмок, який перетинав сільський міст. На самому кінці цих загонів мій дядько збудував собі альтанку. Він був достатньо великим, щоб вмістити двох людей, і він сидів тут,
зовсім самотній, літом і зимою, загорнувшись у свій старий плащ і медитуючи.