Мамо моя мила, —... Ми радше з нетерпінням чекаємо з інтересом пошти з Шанхаю, оскільки вона, ймовірно, трохи вкаже на майбутнє і чи залишимося ми в Кантоні назавжди, чи лорд Елгін досягне успіху у своїй рішучості укласти мир. З усіх боків ходять чутки, що китайці збирають людей і гроші, щоб напасти на нас; вони ніколи цього не зроблять, вони не можуть — вони не сміють. Я впевнений у цих чутках... вони просто викликані, щоб тримати нас у стані тривоги, але, звичайно, ми повинні діяти так, ніби вони ймовірно правдиві.... Ці чутки, які, я вважаю, старанно поширювали мандарини, надзвичайно стривожили кантонців, і вони покинули місто в такій кількості, що воно перетворилося на досконалу пустелю. Усі мандарини та чиновники викралися один за одним, поки нарешті не залишилося лише троє — Піх-Кевей (губернатор), суддя та збирач мит. Оскільки було б важко продовжувати управління містом за відсутності всіх китайських чиновників, ці троє були зроблені в’язнями в той момент, коли всі їхні речі були спаковані, і вони були готові почати. Вони були дуже обурені таким поводженням і погрожували зірвати всі наші плани, знищивши себе. Але коли їм сказали у відповідь, що щодо нас вони цілком можуть це зробити, але в той же час було б шкода позбавити імператора, їх господаря, їхніх цінних послуг, вони відповіли, що за таких обставин
1 858] КИТАЙСЬКА ПРОКРАСТИНАЦІЯ 211
вони б відмовилися від своїх планів самогубства.... Я не думаю, що штаб штабу поїде на північ, тому мені байдуже, як скоро мені накажуть додому.... Подякуй усім, хто написав мені, за їхні листи, на вагу золота.... — Твій ласкавий син,
Фредк. Стівенсон.
До свого брата
Кантон, 19 травня 1858 р.