«Згодом, коли похилий вік прив’язав його до свого будинку в Лондоні, я дуже часто відвідував його, і в моїй пам’яті я маю яскраву картину, як він сидів у своєму кріслі біля обіднього столу, навколо нього були книжки — добре прочитані книги, головним чином історія та біографія, а також твори на релігійні, політичні та літературні теми. Його сильне, щире обличчя світилося, коли я входив, вітаючи мене сердечною усмішкою та напівжартівливе мерехтіння очей, у той час як він, за своєю звичкою, потирав руки на знак задоволення, потім йшли довгі розмови — особисті та публічні — і завжди був вражений його завзяттям і здатністю сприймати нові ідеї та сучасні способи мислення, рідкісні в його віці. Я останній раз згадую про нього за кілька тижнів до його смерті, коли він лежав у своєму ліжку в тій самій кімнаті з книгами на подушці. — спокійний, світлий і терплячий, його непохитний погляд спрямований на зелені дерева та західне небо, яке видно через відкрите вікно, і його думки, очевидно, спрямовані на вічну славу, яка так скоро відкриється йому».
Усі його друзі впізнають фотографію сера Фредеріка, який сидить у своїй їдальні. Це була особлива пристрасть, успадкована від батька, і ніщо не могло переконати його сісти деінде, чи то у вітальні, чи то у власному кабінеті. Це виглядало надзвичайно незручно, особливо тому, що він ніколи не дозволяв слугам зняти тканину після обіду, мабуть, бажаючи позбавити їх від проблем.
Фокус потирати руки був спільний з братом, і це завжди означало задоволення для обох; іноді, коли воно було підкреслене, воно передбачало відтінок пустощів.
І він, і його брат мали великі соціальні здібності, які використовували дуже по-різному. Старійшина не любив загальне суспільство, хоча коли його насилу умовили прийняти на запрошення він зазвичай був тим, хто вів розмову і кого решта були готові вислухати. Він добре й легко спілкувався, чудово вдавався до анекдотів чи цитат і міг розповісти історію з тією стислістю, яка викликала не лише дотепність, але й радість слухача. Він справді мав власну дуже готову дотепність і значний запас гумору. Його компанію так само цінували молоді, як і його сучасники, і його вихід серед групи молодих людей завжди зустрічали схвально. акламація, бо замість того, щоб бути de trop, його присутність могла стати стимулом до більш жвавих веселощів.