Моя найдорожча Елло, —... я надзвичайно радий чути, що на цей час ти затишно влаштувалася у своїй новій оселі — чого б я не дав, щоб побачити тебе там?... Жорстокі дії, які ми вели 5 листопада... справді була кривава справа.... Ворог втратив 15 000 убитими, пораненими та полоненими за найнижчими підрахунками, деякі підраховують їх до 20 000; наші втрати склали 90 офіцерів і 2000 чоловік убитими і пораненими: французи постраждали набагато менше, ніж ми.... У п’ятницю 3-го було помічено, як ворог святкував Велику Літургію в долині в нашому тилу, і один із наших офіцерів зауважив, що це була підготовка до атаки, і це було доведено. Наступного дня, в суботу, я був на околиці пікету, дощового дня з туманом, часом таким густим, що ви не могли бачити 50 ярдів; тієї ночі туман тримався, але не такий густий, і ворог скористався цим, щоб почати готуватися. Уночі було чути гуркіт коліс, але на це не звертали особливої уваги; це виявилося виведення гармат противника на позиції. На світанку в неділю вранці ми помітили ворога в русі; в той самий час почувся стрілянин, наші аванпости були втягнуті, усі дзвони Севастополя задзвонили, а потім ворог, чисельністю близько 50 000, закричав, як демони, і пішов у атаку. Наша позиція — це смуга висот, що оточує південну частину міста, права — найслабша частина — виходить на гребінь великої дороги, що проходить неподалік від Інкермана на початку гавані. Це була частина, яку атакували, наразі вона була зайнята лише нашою 2-ю дивізією, приблизно 3000 чоловік, і була негайно підсилена гвардією, яка не могла зібрати більше, ніж iioo (половина з яких убиті або поранені). З цими невеликими силами нам довелося боротися (моя рота тим часом була звільнена від пікету) з переважаючими силами для
Частина 5
сторінка 93/323