У грудні 1887 року війська під керівництвом відомого лідера дервішів Абд-ель-Маджида постали перед нашими військами.
укріплена позиція на Кошеї; невелика група військ на кордоні (що складалася з горців Камерона та двох єгипетських батальйонів) була не в змозі відбити великі сили дервішів, а суданський батальйон і горяни були практично зачинені у форті в Коші. Сер Вільям Батлер запросив підкріплення, і невелика експедиція була організована з Каїра та рушила до Ваді-Хайфи, а також були зроблені приготування до нападу на дервішів і для полегшення невеликого гарнізону, який був майже оточений.
Коли на місці було розміщено достатню кількість військ, прибув генерал Стівенсон і прийняв командування силами. Для всіх нас було великою радістю служити під його керівництвом. Після прибуття він погодився з нашими домовленостями щодо нападу.
Щоб потрапити до фортеці в Кошеї, потрібно було рано-вдосвіта перетнути відкритий простір, під вогнем дервішів, з місця, відомого як Чорна скеля, за якою завжди ховалася велика кількість. Кілька днів тому на цьому місці вбили хлопця. Я попросив генерала пройти якомога швидше, але він ішов дуже повільно й тихо, і я був радий, коли ми безпечно пройшли повз нього. Бій був коротким, різким і рішучим. Дервіші зазнали поразки з великими втратами та були відтіснені назад до провінції Донгола, після чого сер Фредерік повернувся до Каїра, дуже задоволений успіхом своєї експедиції.
У грудні 1887 року від'їзд генерала з Каїра після завершення його командування викликав у всіх великий жаль і був відзначений численними розвагами на його честь, які він описує в своїх листах, і я впевнений, що всі вони будуть з інтересом прочитані його численними друзями.
Він здобув повагу та прихильність не лише тих, хто був під його командуванням, як британців, так і єгиптян, а й громадянського елементу в дуже змішаному суспільстві Єгипту.
У цьому короткому записі неможливо передати в будь-яким належним чином чарівна особистість покійного генерала, але його м’яка ввічливість, його відданість служінню іншим ніколи не будуть забуті тими, хто його знав, і він буде пам’ятатися як видатний солдат, добра людина, безкорисливий і відданий друг. Його симпатія до набагато молодших за нього підтримувала його зв’язок із багатьма офіцерами, які все ще служили, і він жив у серцях чоловіків різного віку.