Кантон, 26 лютого 1858 р. — Щойно прийшла пошта, принесла мені листи до 6 грудня. Я не можу передати вам, яке задоволення мені це принесло, бо це принесло мені стільки листів, яких я не отримував відтоді, як приїхав до Китаю; і я можу очікувати більшого, тому що капітан Ламберт з інженерів, який приземлився сюди сьогодні ввечері, каже мені, що він має для мене пакунок книжок у своєму портманто, який я візьму завтра. Це перший дійсно задовільний лист, який я отримав, і я запевняю вас, що мої розчарування були численними. Я пропустив лише один лист, написавши собі одному чи іншому члену сім’ї з моменту приземлення в Гонконгу в серпні, мої здібності до писання не визнають більше, але зараз я щедро відплатив за своє терпіння. Я думаю, що всі ваші різні листи до Калькутти дійшли до мене, і я маю на стільки відповісти, що, сподіваюся, наразі це можна вважати загальною відповіддю. — ^Тепер немає жодних шансів на те, щоб армія пішла на північ, чи навіть сили тут були використані інакше, ніж як гарнізон Кантону, і оскільки я тепер перший у своєму полку, я написав Монкріфу F, щоб благати, щоб він дав мені наказ приєднатися до мого полку, тож я сподіваюся, що на початку осені ми знову зустрінемося. Я хотів би, щоб ви дозволили Вільяму побачити це, і попросили Монкріффа зробити все можливе для реалізації моїх бажань; він знає його досить добре, щоб наполягати на цьому проханні. Я вже писав йому про це — щоб мене відправили додому на прохання, щоб я був першим на коні... Я так важко працював останні три місяці, і мені було так багато... дратувати мене так чи інакше, що я справді не маю ні часу, ні духу писати кумедні листи. З цього останнього речення ви зрозумієте, що я досить жовчний,
але я сподіваюся, що наступний лист принесе тобі листа, більш вартого прочитання, ніж цей, і що я буду в кращому гуморі писати, ніж зараз....