дратувати нас якомога сильніше, сподіваючись викликати у нас облогу такої огиди, що змусить нас відмовитися від неї, і з цією метою вони звели батареї проти армії, що прикривала, де б це дозволяла природа землі, яка час від часу обігрує наші аванпости, але на ці батареї ще ніколи не відповідали, окрім мовчазної презирства. Проте, коли настане весна, я гадаю, що ми розпочнемо ще одну кампанію, хоча я не можу вам сказати, звідки мають вийти наші війська. Наша армія поступово зникає, і до весни в нас майже не залишиться людей. Я наведу вам один чи два приклади. 63-х немає, вони зникли; цей полк, чисельністю 25 осіб, учора ввійшов до Балаклави зі своїми прапорами на шляху до Абідосу, щоб спробувати завербувати своїх хворих. Наша власна бригада, яка під час Аладіна нараховувала понад 3000 багнетів і з того часу отримала підкріплення приблизно 900, сьогодні може зібрати лише 740 чоловік, придатних для виступу, і ця кількість, 740, щодня зменшуватиметься. Решта, звичайно, не всі мертві (і 63-й теж), але якщо й не мертві, то всі серйозно хворі або поранені. Я не думаю, що ми знову побачимо когось із них, принаймні я сподіваюся, що не заради них, поки весна добре не почнеться. Коли ви будете писати, давайте мені всі справжні політичні новини, які тільки можете; ми чуємо постійні чутки про переговори, але ми настільки насичені тим, що вульгарно називається «голеннями», що ми ніколи беззаперечно віримо будь-яким політичним новинам, крім тих, що надходять з Англії. Насправді, хоч як смішно це може здатися, я вперше через «Таймс» познайомився з тим, чим ми тут інколи займаємося самі, чого я ніколи не знав, якби не газети. Я пригадую, наприклад, колись читав у «Таймс», що більшість військ, які воювали під Інкерманом із світанку до сутінків, робили це з порожнім шлунком, не скуштувавши ні шматочка обіду 4-го числа до закінчення бою 5-го числа, що було абсолютною правдою, і це було зі мною.
як і з кількома іншими, але я не знав про це, поки не прочитав це через шість тижнів у «Таймс», коли був здивований своєю стриманістю. Однак, жартуючи, багато інших важливих фактів, які відбуваються тут, стали відомі нам через газети.... — Завжди твій ніжний син,
Фредк. Стівенсон.
P.S. — Сподіваюся, Августа отримала мого листа з сумною новиною про смерть бідного Мітчелла.... Бідолаха! Я довго буду пам’ятати його вірні заслуги. Згадай мене якнайдобріше для його бідолашної дружини і скажи їй, щоб я знав, що вона хоче, щоб я зробив для неї....
Леді Стівенсон
Перед Севастополем, 2 лютого 1855 р.