Після цього не дивно, що сер Фредерік забажав відмовитися від свого командування в Єгипті, і між ним і військовим відомством та герцогом Кембриджським проходило багато листування.
Великий був жах, коли зрозуміли, наскільки вони були близькі до втрати такої цінної людини з посади, яку він так повністю зайняв, щоб задовольнити всіх, як у Єгипті, так і вдома. Як завжди, він відкинув власні почуття й погодився залишитися; а наступного року, в липні 1885 року, герцог пише йому: «Я відчуваю найбільше задоволення від того, що там [Єгипет] командує настільки здібний і розважливий генерал, який, як мені лестить, був обраний переважно за моєю власною рекомендацією». І знову у вересні того ж року: «Я глибоко вдячний вам за ваші чудові заходи та за те, як ви керуєте своїм командуванням, чого я завжди від вас очікував, але це велика ваша честь і честь».
На початку командування в окрузі спалахнула холера, що викликало серйозні побоювання, і в листах згадується ганебна поведінка деяких європейців в Александрії того часу; але лише від інших ми дізнаємося, яку важливу роль тоді взяв сер Фредерік. Перш за все він розпорошив війська по пустельних таборах, утримуючи лише невеликий гарнізон на висоті над Цитаделлю, а коли дипломатичні переговори з єгипетським урядом не змогли досягти бажаного результату, поставив місто під військовий контроль. Сер Фредерік під свою власну відповідальність взяв на себе все управління, і, зробивши це, повідомив про це сера Едварда Малета, британського міністра. Ця свавільна, але дуже успішна акція мала бути покрита призначенням його та генералів Бейкера та Евелін Вуд членами Ради міністрів з питань холери. Безсумнівно, це сталося завдяки його підказці
Відомо, що втрати британського гарнізону не перевищували двох відсотків.
Будинок генерала в Каїрі був, здається, єдиним місцем, де найжорстокіші супротивники, іноземці, місцеві чи британці, могли зустрітися разом і на час подолати всі розбіжності в поглядах. Полковник Роміллі ілюструє це, розповідаючи, як сер Фредерік, маючи в своєму розпорядженні деякі кольори полків, які піднялися на службу вгору по Нілу, одного разу використав їх, щоб прикрасити свій бальний зал. «Було запрошено багато французьких чиновників, військово-морських офіцерів і відвідувачів, і сам сер Фредерік переставив складки Колоритів, щоб деякі з гордо висвітлених відзнак не були надто явно хизувалися перед очима чутливих іноземних гостей».
Він отримав подяку від обох палат парламенту за свої заслуги в Єгипті, і лорд Хартінгтон, коли він згадував про них у своїй промові в палаті громад, був голосно підбадьорений.