«Я щойно був із сером Р. Пілом, який у найдобрішій манері призначив мене своїм особистим секретарем — вершиною моїх амбіцій на даний момент. Якщо щось і могло додати задоволення від призначення, то, звичайно, люб’язність призначення підвищила його цінність у моїх очах. Тепер я перебуваю на Даунінг-стріт».
Спосіб, у який слова в даний час занижені, є важливим для наміру та очікування майбутнього успіху.
Має бути завжди шкода, що не збереглося жодних листів чи паперів, які становили б будь-який загальний інтерес, з того найбурхливішого періоду. Вільям Стефенсон був надзвичайно розсудливою людиною, коли висловлював будь-яку думку чи робив будь-яку заяву в письмовій формі, і коли його діти були достатньо дорослими, щоб проявляти розумний інтерес до політики, питання їхнього власного часу, як неприродно, частіше ставали предметом розмов; але озираючись назад, можна зрозуміти, як шкода, що його не частіше втягували в розмови про ті ранні дні й не переконували розповісти більше подробиць про його близькість із сером Робертом Пілом, у чиїй довірі він був і якого він так шанував. Наступний лист показує, наскільки великим було відчуття особистої втрати після смерті сера Роберта Піла:
«Скарбниця, 13 липня.» Моя рідна мати, — Не стало його. Раптова зміна сталася після п’ятої години, і вважалося, що тоді він почувається добре. Близько шостої години він втратив свідомість і з того часу швидко опустився до пів на одинадцяту, коли вимер, і я більше його не побачу! Але яка це втрата для цієї країни, і як мало хто в цей момент знає, що вони втратили... Газети дадуть вам багато деталей, яких я не можу. Дійсно, я мало чув і нічого не читав. Відчуття здається універсальним. Сади Уайтхолл, загалом такі спокійні, з неділі стали ареною безперервного руху, більшість натовпу, що складається з представників середнього та нижчого класів, усі жадібно розпитували кожного, хто виходив із дому, і виявляли зворушливу тривогу за його долю. Але він пішов, і я не повинен заохочувати почуття, яким мій розум зараз надто готовий дати волю. Я схильний думати, що Вестмінстерське абатство отримає все, що залишилося від цієї справді великої людини».
ось сер В. Х. Стівенсон
У 1847 році він повернувся на свою посаду казначейства і поступово досяг найвищої посади в цьому відомстві, яка на той час називалася помічником головного діловода. «Це, — пише він своїй матері, — найвища посада в казначействі, на яку може прагнути будь-який клерк — зарплата становить;^i відразу 100 на рік. Мені дуже приємно, що мене обрали на цю посаду, і я пишаюся цим і вдячний відповідно. Я думаю, що за таких особливих обставин ви вибачте, що я додам щось більше, ніж те, що я ваш ніжний син, Вільям Г. С.».