рук, у тому числі 150 гармат, переважно мідних. Наші втрати 5 убитих і 16 поранених; Французи втратили понад 60 убитими та пораненими, з яких більше 40 були внаслідок випадкового вибуху, який вони зробили самі. Татари добре стояли на своїх гарматах і дуже добре билися; їх було близько 8 000 або 10 000, і вони відступили на іншу позицію вище по річці. Ми вже були готові піти за ними й просуватися до Тянь-ціня, коли пішла депеша з Півночі. Китайці, можливо, дійдуть згоди, оскільки ми продовжуємо погрожувати їм ближче до Пекіну, але якщо вони й надалі відмовлятимуться прийти до згоди, безсумнівно, ми опинимося в закрутці.... У такому разі повноважні представники не зможуть більше залишатися на півночі, і їм доведеться повернутися, підібгавши хвости; і які тоді ми маємо перспективи відновити операції з достатньою силою? Наскільки я бачу, нічого, бо нам щойно сказали, що 77-й, єдиний європейський полк, який нам обіцяли, взагалі не має прибувати до Китаю, а отримав наказ відправитися до Індії; і що тільки в наступному листопаді ми отримаємо європейський батальйон, а саме. 2-й батальйон королів. Але це не єдині труднощі; Уповноважені представники й адмірали зовсім не згодні між собою, і між ними існують дуже серйозні непорозуміння. Лорд Елгін і барон Грос, з одного боку, є найкращими друзями, а також англійський і французький адмірали з іншого, але між двома департаментами майже відкрита ворожнеча. Лорд Елгін скаржиться, що сер М. Сеймур зволікає зі збиранням своїх суден біля Пейхо, і що ми повинні були бути в Тянь-ціні й Договір підписати давно. Адмірал скаржиться, що з ним ніколи не консультуються з жодного питання, і його закликають виконувати операції, які він дуже не схвалює. Тоді янкі, а особливо росіяни, виступають у ролі дуже сумнівних союзників, якщо союзників взагалі. Китайці запропонували їм, очевидно, щоб відштовхнути їх від нас, майже все, що вони могли побажати; але був один момент, від якого янкі не могли позбутися
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]