Частина 9

вони вчиняли регулярний метушню, бігли до села, б’ючи в гонги й там-томи, і, очевидно, були у стані великої тривоги. Попередньо ми вирішили уникати всіх сіл, боячись створити будь-яку подібну тривогу або ризикувати зіткнутися з людьми. Цей останній пункт був найважливішим, оскільки будь-які заворушення між нами та селами могли ускладнити дипломатичні домовленості, які відбувалися, тому з нашого боку були необхідні максимальна поблажливість і обачність. Тому ми не наближалися, а залишили село за півмилі праворуч від нас і продовжили нашу дорогу. Коли ми проходили, староста села вийшов назустріч і подружився з нами, запросивши нас до села на чай; але ми не змогли змінити наших планів і тому залишили його. Далі ми зупинилися на сніданок біля одного або двох інших сіл, коли люди висипалися дивитися на нас із подивом і подивом. Спочатку вони були досить сором’язливі й трималися осторонь, але один чи двоє, сміливіші за решту, підійшли ближче, а потім усі наслідували їхній приклад, товпилися навколо нас і дивилися на нас з великою цікавістю. Вони оглядали наш одяг і багато думали про красу тканини; але один чи два офіцери, які малювали, привернули найбільшу увагу. Спостерігати за ними було дуже цікаво. Вони були добре одягнені, і, здавалося, усім було зручно. Ми продовжили нашу подорож, кружляючи навколо гір, поки не вийшли на велику рівнину. Потім ми підійшли до великого лісу, який побачили на протилежному боці рівнини, де ми запропонували поласувати тифіном і сподівалися знайти якусь дичину. Підійшовши до цього лісу, ми несподівано опинилися перед великим селом, яке досі було приховане від очей; ми були надто близько, щоб уникнути цього, як нам і слід було бажати, і тому пішли далі, щоб селяни не подумали, що ми уникаємо їх зі страху. Тож ми пішли далі, люди, як завжди, уважні. Наближаючись до нашого лісу, який був уже під рукою, люди пішли за нами, роблячи нам знаки, щоб ми не входили в ліс. У цей момент ми почули збентежений шум всередині, наче людей у ​​стані тривоги,