Як і його брат Вільям, він пішов з дому дуже рано, пішовши, коли йому було лише шість років, до невеликої школи в Тернем-Грін, звідки його через рік чи два перевели до доктора Морріса в Брентфорд, де його брат був перед ним. У дев'ять років він став пажем пошани Вільгельма IV і був присутній на коронації. Він став великим улюбленцем добродушного старого Короля, який був настільки в захваті від того, як його паж насолоджувався першою виставою, на якій він був присутній на Його Величності, і від його заразливого сміху, що завжди посилав по нього, коли збирався подивитися щось особливо смішне. Він розповідав нам, як одного разу король «посвятив у лицарі» свого маленького пажа, жартома назвавши його за обіднім столом: «Задоволення від келиха вина з вами, сер Фредерік». Це він завжди казав, що міг претендувати на лицарство.
Після закінчення школи його відправили в Дьєп вивчати французьку мову. Один лист, написаний тоді його старшій сестрі зберігся досі, і має поштову марку "Sp. 10. 1836." У ньому він говорить, як він щасливий з «М. і пані Ревіль, які ставляться до мене, як до розпещеної дитини». Кожного другого вечора він ходить на виставу, «я вважаю, що це чудово покращує мене!}'', так що, коли я піду сьогодні ввечері, я сподіваюся, що зрозумію це досконало». Його знайомлять із «старою леді на ім'я місіс Райтон... Я часто ходжу туди і п'ю чай, але тоді компанія повністю французька, так що це не зашкодить мені». Навіть у п'ятнадцять він хотів ретельно виконувати свою роботу. Потім він розповідає, як «минулої неділі я бачив те, що вони називають оглядом, але я ніколи раніше не бачив і ніколи не хочу бачити знову такого огляду. Я хотів би десять тисяч разів бачити, як півсотні солдатів навчаються в Гайд-парку. Сама рота складалася з приблизно 200 чоловік, і я можу сказати, що одна третина з них була одягнена в простий одяг, не мала нічого військового на собі, крім мушкетів і поперечин з патронташами; хтось у жовтих, хтось у білих рукавичках, хтось без жодних, а дехто навіть мав окуляри; і коли їх почали муштрувати, це було жахливо, а коли вони почали марш, цього було достатньо, щоб викликати огиду до «Diabolum ipsum», деякі з них сміялися, розмовляли й озиралися, деякі збивалися з ноги, деякі тримали руки на плечах, деякі несли зброю, і коли їм наказали зупинитися, я запевняю вас, що кілька з них попереду були на півярда попереду решти; Коротше кажучи, це була найогидніша суміш поганої дисципліни та поганого управління, яка будь-коли існувала».
Цікаво, якою могла бути ця «рецензія»? Ймовірно, юнацьке презирство, висловлене початківцем солдатом, було витрачено на гідних патріотів, які намагалися пристосуватися до служби в Нацгвардії.