я пишу так рідко. Цей аркуш був даний мені як дорогоцінний подарунок, який я зараз дарую вам. Завтра ми будемо за три тижні до Севастополя, а сьогодні шостий день, як наші батареї відкрилися. Сподіваюся, ви незабаром почуєте про наш успіх, але завоювати місто буде важко через величезну кількість важких гармат, які ворог має в місті, а також кам’янистий характер ґрунту попереду, через що нам надзвичайно важко підійти до міста під прикриттям, кидаючи регулярні паралелі; однак ми значно зменшили пожежу, і наші інженери схвально звітують про прогрес, який ми робимо. Однак ви не повинні бути надто оптимістичними щодо надто швидкого результату облоги. Ми всі надзвичайно важко працювали протягом останніх десяти днів, і так буде й надалі, доки це місце не стане нашим. Тим часом офіцери та солдати перебувають у піднесеному настрої та чудово виконують свій обов’язок. Ми втратили кілька життів, але справді дуже мало, і, за винятком двох-трьох офіцерів, втрати дуже незначні, що є ще більш дивним, враховуючи сильний вогонь, який майже безперервно ведеться з того місця, відколи армія прийшла до нього. Ми маємо стерпну кількість полонених і дезертирів, і один із них, польський офіцер, якого сьогодні вранці перевіряли, жалюгідно розповідає про місто. Він каже, що росіяни втратили 3000 чоловік убитими та пораненими, і що вони дуже розчаровані. Менщиков ''^ виїхав, щоб прийняти командування армією, яка загрожує нашому тилу; губернатора вбито, а командує Начінов, знаменитість Сінопу 2'. Нам чудово пощастило з погодою, що має велике значення; за винятком двох днів холодного вітру, у нас було безперервне літо.... — Завжди твій ніжний син,
Фредк. Стівенсон.
P.S. — Мені ніколи в житті не було краще.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
Його сестрі, місіс Мелвіль Вілсон
Перед Севастополем, 2 листопада 1854 р.