Табір під Севастополем, 25 червня 1855 р.
Мій найдорожчий фанат, — Яким я був чудовим братом, що ніколи не написав тобі жодного рядка і з такою явною байдужістю ставився до численних мовчазних закликів, які ти робив, щоб написати кілька рядків від мене. Ви, однак, знаєте, як я вдячний за всі листи, які я отримав від вас, які разом з іншими, які я отримую з дому, зберігаються
я так повністю не знаю, що відбувається. Що ви думаєте про нашу невдачу 18 числа? Боюся, що це, мабуть, зіпсувало ваш настрій удома, як і нам тут. Ви навіть не уявляєте, наскільки пригнічує реверс для армії в полі. Успіх або цілком обґрунтована надія на нього — це їжа, яка зберігає разом тіло й душу солдата, і щоразу, коли цього відмовляють на якийсь час, стан душі зовсім не приємний. Ми покинули наші затишні помешкання в Балаклаві й знову працюємо з молотами та кліщами в траншеях, де двадцять вісім годин поспіль ми змушені лежати під парапетом, проводячи ніч у постійній готовності відбити атаку, а день піддаючись пекучому сонцю та возам пилу, весь час під вогнем, до якого будь-яке необдумане опромінення, ймовірно, призвело б вас до голови. назад. Три ночі тому цей приємний обов’язок випала на мою чергу. Я командував резервом в окопах близько 1000 чоловік. У нас була фальшива тривога вночі — раптово неподалік від нас почулася стрілянина, а потім крики росіян; незабаром усе знову стало відносно тихо; все-таки нам доводилося стояти на руках, і це стан постійної готовності, в якому розум повинен перебувати цілу ніч, що протягом дев’яти місяців викликає втому розуму, яку я не можу описати. Але якщо перейти до більш радісних сцен — коли я був у Балаклаві, я здійснив чарівну подорож на паровій яхті вздовж частини південного берега Криму. Лорд Ворд,*^ який приїхав тут як любитель, попросив невелику групу супроводжувати його, і мені рідко траплявся більш чудовий день. Усю дорогу ми трималися ближче до берега, і нам вдалося дістатися аж до мису Айє, приблизно в десяти милях на схід від Ялти. Це чудове узбережжя, і в одному чи двох місцях краєвиди такі чудові, як усе, що я коли-небудь бачив у Тіролі. Усе узбережжя, наскільки ми зайшли, мало такий самий характер, як Андеркліф на острові Вайт, але в значно більшому масштабі. Вид на територію країни був обмежений приблизно від 8 до 10 миль, коли вона була обмежена низкою перпендикулярних пагорбів.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]