Мейфер). Сер Бенджамін Стівенсон забрав будинок у рік, коли його син одружився, і вся родина переїхала з Гертфорд-стріт, а молоді приєдналися до них. Через кілька місяців сер Бенджамін помер, його дружина та доньки переїхали жити до Вінчестера в Катедраль-Клоуз, а містер Гамільтон заволодів будинком у Лондоні та поїхав туди зі своєю дружиною та двома синами зі Стенлі-Гроув, свого будинку в Челсі, теперішнього коледжу Святого Марка.
У Болтон-Роу, 12, народилося п’ятеро дітей усіх моїх батьків; там містер і місіс Гамільтон померли, останній у 1847 році, перший у 1859 році. Це був чудовий будинок, і після смерті місіс Гамільтон ним дуже вправно керувала моя мати. Потрібна була не тільки розумна, але й тактовна й безкорислива жінка, щоб продовжити таку установу з таким невеликим суєтою чи тертям, як це було зроблено тут.
Вона мала думати про свого чоловіка та дітей, і завжди про двох братів, і до його смерті про свого батька; а пізніше на кілька років приїхав її син з дружиною та двома дітьми. Усі ці різноманітні інтереси ретельно розглядалися, а її терпіння й такт були незмінними. Мабуть, це було важким завданням забезпечити гармонію та зміст такого змішаного натовпу.
Свят у ті часи було небагато. Поки старші дівчатка не підросли, у мене не було жодної ідеї виїжджати з дому, щоб відвідати країну, за винятком щорічного кількаденного візиту щоосені до свого друга на все життя містера Генрі Кокса в Гіллінгдон.
Кожного літа за містом на кілька тижнів брали будинок, куди домогосподарство депортували дорогою та залізницею, не надто далеко від Лондона, щоб щоденно ходити до офісу; так що для глав дому мало справжнього свята може бути результатом. Двома досить надзвичайними подіями були два тижні, проведені в Бельгії з двома старшими дітьми однієї весни, а іншим разом два тижні ми провели в Парижі, куди їх привіз брат моєї матері Чарльз Гамільтон. Я завжди сподіваюся, що це було для них справжнє відсвіження, на яке вони заслужили.
14 СЕР В. Г. СТЕФЕНСОН
12 Bolton Row був дуже жвавим центром. Поки жив містер Гамільтон, тут збиралася вся його родина, на Різдво та Новий рік тут влаштовувалися великі вечірки, а щозими — дитячий бал. До хати приходило багато цікавих людей, яких дехто з нас ще не міг оцінити. Існує переказ, що молодша донька колись сиділа на колінах великого герцога Веллінгтона; але якщо це правда, вона зовсім не усвідомлювала розміру привілею, хоча, безсумнівно, була рада, що її помітили. Пізніше, коли діти виросли, все робилося для їхнього щастя й комфорту, і можна лише зітхнути, думаючи, як жадібно все це приймалося і з якою малою справжньою вдячністю в той час.