Найбільшою насолодою для сера Фредеріка з віком були відвідування таких друзів, як ці, з якими він міг поговорити про минулі та теперішні події. У нього було величезне коло друзів і знайомих, які мало не боролися за привілей розважати його, і міг би все життя ходити від дому до дому; але поступово він перестав ходити хіба що до своїх найінтимніших друзів, і коло, що оточувало його, стало порівняно невеликим. Одну дружбу, яку він зберіг і якою насолоджувався до останніх годин свого життя, була дружба з леді Вантедж, яка записала деякі спогади про їхні стосунки протягом тих багатьох років для включення в ці мемуари:
«Він був найвірнішим і найвірнішим другом — він із щирим співчуттям входив у всі радості, печалі та інтереси нашого життя. Що стосується його власного життя, то майже надмірна чутливість і стриманість тримали його в руках, за винятком рідкісних хвилин довіри. Він був втіленням найкращого типу англійського джентльмена та солдата; у нього не було будь-якого відтінку егоїзму. У будь-який момент він був готовий пожертвувати власними інтересами чи своєю власною кар'єрою заради "поклику боргу" чи вірності. Його судження було суворим, але я ніколи не чув, щоб він вимовив недобрі слова, і він завжди прагнув приписати іншим наймилосердніші мотиви не відчуваючи облагороджувального й очищувального впливу водночас такого простого й такого великого персонажа, він був дуже частим гостем у нас у Локінге, і багато років він проводив з нами Різдво разом із невеликою групою близьких родичів і близьких друзів.
серед своїх старих товаришів по гвардійській службі, полковника Хаггарта, а часто й генерала сера Джорджа Хіггінсона та сера Генрі Брекенбері.