він писав раніше, містив деякі дійсно гарні тексти та добрі почуття. Хотілося б, щоб більше такого писали, а відповідно менше трешу. Я щойно збираюся покататися, це найжорстокіша вправа, до якої я зараз відчуваю бажання взятися, тож до побачення, моя люба, поки що.
Каїр, 10 жовтня 1887 р. — Ви знову побачите мене раніше, ніж я очікував. Уряд планує ще більше скоротити тут англійську силу, а разом з нею обов’язково й персонал; моє призначення тут за цих обставин має бути припинено як само собою зрозуміле. Тому мій персонал і я підемо звідси до кінця року.... Наші друзі, Дервіші, знову в русі, і зараз їх близько 3500 осіб у радіусі 35 миль від нашого прикордонного посту в Хайфі; вони, можливо, прийшли туди з метою пограбування, але вони знайдуть небагато, щоб задовольнити свої потреби, оскільки країна, в якій вони зараз перебувають, майже обезлюднена і позбавлена їжі. Ймовірно, вони відступлять, як тільки вичерпаються їхні власні запаси. Вересень у нас був важким місяцем, жаркою вологою атмосферою, розслаблюючою та депресивною, і ми все ще відчуваємо це, хоча це має скоро закінчитися. Я відчув це більше, ніж за будь-який місяць, який я провів у Єгипті.
8 листопада 1887 р. — Я надіслав вам дуже пошарпаного листа останньою поштою, але в той час мене охопила легка лихоманка, яка зробила мене дещо погано налаштованим на листування; лихоманка зникла, і я знову майже почуваюся добре.
Каїр, 12 грудня 1887 р. — Лише один рядок, щоб сказати, не пишіть мені після 23 числа цього місяця; лист, надісланий того дня, дійде до мене, але не пізніше, оскільки я піду звідси 31-го, що мало б принести мене до вас приблизно в середині січня, якщо тільки я не візьму Палестину по дорозі додому, чого я не думаю
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
У перспективі я влаштую всілякі прощальні обіди; один близько 250 осіб дається мені в понеділок. Хедив дає мені один 29-го, персонал дає інший, і крім того є кілька приватних.
До свого брата
Каїр, 12 грудня 1887 року.