грайливе повідомлення для дитини в моменти, коли більшість людей були б повністю поглинені своїм безпосереднім оточенням і потребами. Він був із тих, хто завжди має час подумати про інших.
З двох синів Фредерік найбільше нагадував свого батька як зовнішністю, так і характером, і їхні почерки мають дивовижну схожість, будучи в обох випадках маленькими, акуратними та досить жорсткими. Почерк старшого сина був набагато крупнішим і жирнішим, він писав вільно, а його листи рідко потребували виправлення. Вони виражалися короткими реченнями з коротких слів. Я пам’ятаю, як він колись сказав: «Ніколи не використовуй слова з двох складів, якщо один хоче сказати те, що ти хочеш». Чудова порада, яку непросто виконати.
Усі троє були вродливими, вродливими чоловіками, висококультурними та вишуканими смаками; і одна спільна риса — смирення справді великих умів.
Існують хороші олійні портрети сера Бенджаміна роботи Берда та сера Вільяма роботи Джорджа Річмонда, але нічого справді адекватного портрета сера Фредеріка, лише ескізи та фотографії.
У каплиці Веллінгтонських казарм його ім’я влучно вписане на південь від алтаря, збоку від вікна з трьома світловими лампами, чиї колони, що перетинаються, присвячені його пам’яті.
У Додаток, оскільки йому не місце в цих мемуарах, я включив кумедну розповідь про двох сестер сера Бенджаміна Стівенсона, В. Тіттен, від його наймолодшої дочки, що вижила, Шарлотти Августи. Це були такі цікаві типи минулого віку, що їхній опис, хоч і трохи недоброзичливий (бо письменник мав уїдливе перо), цілком вартий того, щоб зберегти, а в листах згадуються старенькі. Ще один пункт додатку,
ВСТУП xi написана тією ж рукою, це історія місіс Джордж Кокс. Деякі люди можуть сказати, що йому взагалі не місце, навіть там, оскільки ні вона, ні її чоловік не були Стефенсонами; але Джордж Кокс, двоюрідний дядько сера Фредеріка з боку матері, також згадується в листах, і історія настільки романтично цікава, що її слід передати майбутнім поколінням.
Мені залишається лише подякувати тим, хто допомагав мені в моїй справі любові.
Я дуже щиро дякую своїй родині за критику, підбадьорення та інформацію; Леді Вантедж і леді Джейн Ліндсей за те, що вони написали щось спеціально для мемуарів сера Фредеріка Стівенсона, а першій — за дозвіл цитувати її Життя лорда Вантеджа, а також за надання мені доступу до листів сера Фредеріка; Полковнику Роміллі за те, що він позичив мені листи та власні нотатки, а також за цінні підказки; і перш за все. Лорд Ґренфелл, чиє знайомство з єгипетським письмом підняло цю маленьку книжку на площину, до якої вона ніколи не могла б дістатися без сторонньої допомоги.
H. A. P.
Жовтень 1914 року.