Моя люба Мінні, — Ви були таким хорошим кореспондентом і так постійно писали, що мені часто хотілося залишити стільки ваших добрих листів без відповіді, але коли я писала додому, я завжди вважала за краще написати своїй матері, тому що я знаю, що їй так приємно чути від мене, і тому що я знаю, що ви бачите мої листи, коли вона їх прочитає. Проте цього разу я мушу порушити це правило, хоча б щоб подякувати вам за всі ваші добрі спогади про мене. Увесь час я був і все ще перебуваю в чудовому здоров’ї та настрої, і поки що мені на щастя вдалося врятуватися від хвороби, через яку стільки наших бідолах загинули. Мої очі ніколи навіть не давали мені жодної думки, а щодо моєї печінки (вступаючи в домашні подробиці), я ще не здогадувався про її існування. Тепер ми перемістили наш табір приблизно в чотири милі на південь від Варненської затоки, на гарну височину, з якої відкривається чарівний вид на Чорне море. Є красива яра, повна дерев, що веде вниз до берега моря, куди ми постійно ходимо купатися, і де я із задоволенням блукаю сам, іноді сидячи на пляжі, дивлячись на чудове море з яскравим світлом вечірнього сонця на ньому та роздумуючи про дім. Останнім часом ми мали те, що стародавні вважали віщим знаком, але це ми приписуємо ймовірній зміні сезону. Величезна стада з кількох тисяч лелек пролетіла над нашим табором близько двох днів тому, прямуючи на південь, а вчора нас відвідали зграї сарани зі сходу; вони заповнювали повітря протягом кількох годин під час свого польоту, і це було вір'^
1 854] МОНОТОННЕ ЖИТТЯ 99