Незабаром після відходу від громадського життя сер Вільям залишив свій будинок у Лондоні та, провівши кілька місяців за кордоном, оселився в 1879 році в країні, де до кінця свого життя, близько двадцяти років, він орендував Каштани, поблизу Аксбріджа, місце, розташоване на на краю парку Гіллінгдон Хаус, власності його старого друга містера Генрі Кокса.
Це був приємний старий будинок із садом, відділеним від парку Гіллінгдон-Хаус лише ха-ха, і зі стіною з одного боку з доброї старої червоної цегли, з якої проросли шматочки, і майже вкритий повзучими рослинами, чудовий фіолетовий клематис особливо милував око. На півдорозі вниз по стіні була побудована кімната в саду або оранжерея, яка використовувалася для зберігання садових стільців та ігор, і де іноді подавали чудовий і гостинний післяобідній чай, коли було сиро, або надто пізно в році для звичайного чаю в саду, і не настільки пізно, щоб залишатися вдома. Крізь стіну відкривалися двері до місця, призначеного для домашньої птиці та свиней (де стара свинка Бетсі, яка була неабиякою особистістю, виховала багато соковитих сімей), потім до загону для корів і, нарешті, до доброго городу з кущами, що стояли збоку.
Вітальня з її темно-синіми стінами й шторами, чудовим старим фарфором і кількома гарними картинами, такими як витончений портрет однієї предки, що сидить на території свого дому, Шато де Прангін, поблизу Женеви, і чудова пастель іншого, — це спогад, сповнений чарівності. Для одного маленького онука, який у наступні роки завжди був бажаним гостем, усе це було зачарованим палацом, де він з ранку до вечора займався одним захоплюючим заняттям за іншим у компанії «молодого дідуся», як його завжди називали, або улюблених тіточок.
Багато хто вважав надзвичайно дивним те, що людина, яка прожила все своє життя в Лондоні, у напруженому, повністю зайнятому житті в оточенні людей і всіляких пересувань, змогла влаштуватися на спокійне сільське життя, без особливих занять і з дуже невеликим суспільством, окрім своєї родини. Він дуже цікавився містом Аксбрідж і справами своєї парафії, але така робота, яку він виконував, займала мало його часу, хоча й була для них надзвичайною цінністю.
стурбований. Він довго гуляв і багато читав, і його, по суті, задоволений розум не дозволяв йому відчувати себе тупим або нудьгувати.