Оскільки його життя пройшло майже виключно в Лондоні, його знання сільських речей були надзвичайними, і він особливо пишався тим, що знав назви дерев, якими б незвичайними та невідомими людям загалом. Тепер я бачу скептичне роздратування, виражене на обличчі сільського джентльмена, який був спантеличений дивним деревом на своїй території, яке сер Вільям одразу назвав абелем (видом тополі), і це, на превеликий подив господаря, виявилося правильною назвою. •
Він дуже любив тварин, і в перші дні в Лондоні мав чудового скотч-тер’єра. Цей пес дожив до шістнадцяти років і був другом до останнього, спав у кімнаті господаря та довго гуляв з ним. Скоринкою, яку він завжди їв під час сніданку, не можна було належним чином насолодитися, якщо його господар не кинув її на деяку відстань; потім, діставши й добре струсивши, її тримали між Передні лапи гризли в якомусь дикому торжестві! Багато хто міг би бути радий додати стільки ж радості життю, а також довго і справді оплакувати його, як цей добрий чотириногий друг.
Ще одним фаворитом був снігур його молодшої дочки. «Буллі» був навчений як снігур, але незабаром забув свою стомлюючу мелодію, зберігши лише гарний набутий свист, такий несхожий на монотонну ноту птаха в його дикому стані.
У будні сер Вільям був так мало вдома, що рідко чув пташиний спів, але в неділю, якщо Булі починав тихо (а це було дуже тихо, щось на зразок гармонійного шепоту), ніщо не спонукало його вийти з кімнати, і решта компанії часто йшла на обід, залишаючи його в захваті.
Він завжди був добрий до собак, які належали іншим людям, але останнім часом не мав власних, гостро відчуваючи тривогу нести відповідальність за все можливості незаконного полювання, бійки тощо, з якими йому більше не хотілося стикатися. Проте домашня кішка вважалася не настільки тривожною стихією; він був м’яким, теплим і тихим, і хоч він був дуже егоїстичним і завжди, якщо мав нагоду, сідав у найзручніше крісло, яке його господар дозволив йому залишити, коли він побачив його там, «Пузотик» певною мірою був прив’язаний до свого господаря, і навіть повільно бігав по галявині, щоб приєднатися до нього в тихій прогулянці.
Це мирне сільське життя тривало лише кілька років. У 1883 році прийшов несподіваний і страшний удар - смерть його дружини. Після невеликої дитячої вечірки в «Каштанах» вона йшла до своєї кімнати, мабуть, у своєму звичайному здоров’ї, коли одна з її дочок, яка йшла за нею, побачила болісні зміни на її обличчі; послідувала хвороба, від якої вона ніколи не відновлювалася. Кілька тижнів вона затрималася, а потім це дуже прекрасне життя обірвалося.