У заупокійній проповіді вікарій сказав: «Якщо його цивільний запис був видатним, то що ми можемо сказати про його відданість своєму Богові та про його регулярність у Його домі?... Він не пропускав недільної ранкової чи вечірньої служби, або Святого Причастя, коли воно відправлялося пізно в неділю чи будній день, або однієї з ранкових служб у середу чи п’ятницю, за винятком випадків, коли був абсолютно змушений це робити через погане здоров’я чи відсутність. з дому; останнім часом ми часто бачили, як він ходив по парку під час дощу сказав мені, якими дорогими були для нього тихі ранкові служби по середах і п'ятницях, на яких його обличчя сяяло, ніби освітлювалося якимось небесним світлом. Його улюбленим віршем, як мені казали, був Джордж Герберт
«Дізнайтеся бажання та бажання чоловіків і зустріньтеся з ними там. Усі мирські радощі йдуть менше до однієї радості чинити добро».
** Я вважаю сера Вільяма Стефенсона одним із найсвятіших, богобоязливих людей, з якими мені було приємно спілкуватися. Він завжди діяв з найвищих мотивів і був досить безстрашним у своїх думках».
Інша данина його пам’яті чудово висловлена в листі від одного з його сусідів, який був надрукований в Uxbridge Gazette від 12 березня 1898 року:
«Сере, — оскільки я не мав честі бути згаданим у вашій газеті серед священнослужителів, присутніх на похоронах покійного сера Вільяма Стівенсона, я ризикну потурбувати вас кількома рядками. Моя власна глибока пошана, повага та захоплення ним роблять мене надмірно чутливим, можливо, через це упущення. Водночас це дає мені можливість висловити те, що багато хто з нас відчуває щодо особистої втрати. Ваше чудове повідомлення про його публічні почесті, його національні почесті Його заслужена слава тепер переді мною; але сам чоловік у своїй чарівності та вдумливості — хто може описати його? У його розмові був такий швидкий інстинкт, така ввічливість, яку коли-небудь виявляли його друзям, що за ним справді не вистачатиме допомагає зробити проповідника; він не був із тих, хто вважає гарним смаком бути без ентузіазму, і в ньому не було жодної байдужості сучасного інтелектуала. Він був одним із наймиліших і наймиліших персонажів, яких я коли-небудь знав. За роками він може й постарів, але в думках і серцем він був молодий до останнього. Зараз він відпочиває; мир його пам'яті! Усі класи поважали й любили його, і горе під час його похорону було, очевидно, глибоким і справжнім. Після цього невеликого запису особистих почуттів щодо нього ви зрозумієте, чому цього разу я не задовольнився тим, що мене включили у речення вашого репортера* та багатьох інших на його похоронах. — З повагою, В. Манн Стетхем.
--The Rectory, Айвор Хіт, 5 березня 1898 р.
Нічого більш відповідного до ескізу цього життя не можна знайти, ніж такі слова з листа, написаного його старшою донькою його братом:
■'83 Майдан Св. Юра, березень 1898 року.