Під час коронації Георга IV Вільям, якому тоді було лише десять років, був одним із додаткових почесних пажів і носив червоно-червоний атласний піджак і шорти, порізані білим атласом, плоский чорний оксамитовий капелюх із білим страусиним пером і маленький меч. Ця сукня зберігалася багато років, і її носила його молодша дочка, на її велику радість, коли їй час від часу дозволяли це робити.
У ті часи його батько жив на Гертфорд-стріт, Мейфер, і легко уявити, з якою захопленою гордістю домочадці дивилися на королівську карету, що привезла маленького хлопчика, щоб відвезти його до палацу, де він приєднався до інших пажів і вирушив у процесії до абатства.
З цим епізодом на сторінці пов'язаний курйозний випадок. Історія розповідається в мемуарах Гревіля (стор. 74, т. I, перше видання), але не так, як вона була передана наступному поколінню, і без згадки імені леді Конінгем. Я вважаю, що реальні факти такі. При цьому леді Конінгем дала серу Бенджаміну Стівенсону кілька наказів щодо меблів або ремонту своїх апартаментів у Кенсінгтонському палаці.
час голова Ради прац. Він відмовився виконувати її накази без додаткового підтвердження, що настільки розлютило короля, що він хотів вигнати його з посади. Гревіль вважає, що це було зроблено, і що сер Бенджамін був «відновлений після багатьох виправдань і вибачень за те, що виконував лише те, що був його обов’язком». Як би це не було, король вирішив показати своє незадоволення, і зробив це, викресливши ім’я хлопчика зі списку сторінок (кажуть, що він зробив це власною рукою), таким чином позбавивши його не тільки фактичної посади пажа, але й його претензій на комісію в гвардії пізніше — привілею, пов’язаного з цією посадою. Від запропонованої йому військової кар'єри в результаті відмовилися.
Він залишився в школі доктора Морріса приблизно до чотирнадцяти років, а незабаром після цього був відправлений жити в родину швейцарського пастера в Лозанні. Там він вивчив французьку мову та продовжив інші дослідження, а перед від’їздом був представлений у суспільстві Лозанни й зайняв там своє місце, будучи юнаком; будучи, як він завжди казав нам, виріс на повний зріст, 5 футів 11 дюймів, і з вусами, хоча його років було так мало. Невдовзі після свого п’ятнадцятиріччя його призначили до казначейства, і він став молодшим клерком у цій конторі, де, за його власними словами, протягом наступних дванадцяти місяців він лише псував ручки. Однак з часом він мав зробити щось більше, ніж це, бо незабаром він залишив свій слід і стабільно піднявся в офісі.
У 1841 році сер Роберт Піл призначив його своїм особистим секретарем, і він займав цю посаду шість років. Повідомляючи про це призначення своїй матері, він пише: —