У перші роки роботи в Міністерстві фінансів він із трьома друзями тримав чотиривеслий човен на Темзі біля сходів Уайтхолла й знаходив час для майже щоденної гаївки літніми вечорами, тоді як у відпустку вони долали значні відстані. Як я вже казав раніше, веслування та водіння були єдиним видом спорту чи гри, які він, здається, колись любив, і справді однією з його найсильніших рис було те, що він ніколи не потребував жодної форми занять чи розваг для свого дозвілля. Вистачило прогулянки на вулиці або книжки вдома. Я вважаю, що його найкращим і улюбленим відпочинком була розмова з кимось, чий розум був схожий на його власний; і ті, хто мав честь почути, ніколи не забудуть, яку пишну та надихаючу розмову було слухати.
У нього ніколи не було клубу, навіть коли він був неодруженим, хоча все життя прожив у Лондоні. Насправді я схиляюся до думки, що він ніколи нічого не робив і не мав тільки для себе. Те, що, коли його діти були маленькими, їхній батько повертався додому після довгого дня, проведеного в офісі, і відразу сідав, щоб читати їм вголос, або гарними літніми вечорами брав їх на прогулянку, сприймалося як найприродніший стан речей. Будь-яке відхилення від звичаю викликало б страшний жах і розчарування; але він ніколи їх не розчаровував. Читання Вальтера Скотта чи Шекспіра в будні за годину до того, як дзвонить дзвоник, і «Втраченого раю» чи «Подорожі паломника» в неділю було майже незмінною практикою, і
ПРОСТІ СМАКИ ii
Літніми вечорами прогулянка в Гайд-парку була такою ж незмінною.
Він був простий у своїх уподобаннях і звичках і ніколи не витрачав на себе більше, ніж міг, оскільки мав надзвичайну здатність виглядати добре одягненим у досить старовинний одяг, і такі речі, як капелюхи та рукавички, іноді доводилося знімати силою чи обманом. Хороша постава й пряма фігура разом із скрупульозною особистою охайністю справляли загальне враження витонченості, який би одяг він не носив. Інші люди іноді висловлювали подив, коли він був готовий з’явитися в суспільстві без будь-якої зміни одягу, після того, як ходив на роботу та з роботи, і проводив день у своєму кабінеті. Якась тиха гідність, здавалося, протистояла самому пилу й бруду, які прилипають до роздратованої й нетерплячої людини.
Йому було вкрай неприємно щось на зразок показухи чи показухи. У день смерті його батька звичаєм були дуже складні похорони, з якомога більшою кількістю перон і коней до катафалка. Однак мій батько, який мав усе приготувати, зробив усе просто, і на докори з боку деяких членів сім’ї, які вважали, що ця простота не виявляє достатньої поваги, він лише зауважив: «Людина, яка не може дозволити собі одного коня, щоб запрягти його, коли він живий, не потребує чотирьох, коли він мертвий!»