вухо; яка посада (синекура) припинилася з його смертю.
«У 1823 році його попросили взяти на себе нагляд за домогосподарством герцога Йоркського в надії, що за допомогою тієї ж системи економії та регулярності, яка була запроваджена у Віндзорі, справи Його Королівської Високості можна буде певною мірою врятувати від стану безладу, в який вони впали. За свої заслуги у виконанні цієї останньої роботи він відмовився приймати будь-яку платню.
У 1830 році він отримав звання генерал-майора ганноверської служби і став лицарем-командором гвельѣського ордена Ганновера, а в 1834 році отримав Великий хрест того ж ордена.
«Ніхто, крім людини, наділеної тими якостями, якими володів сер Б. Стівенсон, не міг безпечно довірити виконання таких важких і настільки конфіденційних обов’язків. Він справді був обдарований — особливо обдарований — багатьма цінними даними: чітким розумінням, здоровим і відвертим судженням, швидкістю спроможності, джентльменським духом за найприємнішими правилами розсудливості, незмінне завзяття, досконала безкорисливість і бездоганна цілісність.
«У всіх його справах було забуто будь-яку думку про себе. Його час — (на жаль, надто необхідний відпочинок, якого вимагали ослаблений організм і похилий вік) — усе було присвячено служінню своїй країні та тим, кого він вважав
4 СЕР Б. К. СТЕФЕНСОН
претензії до нього; і можна з правдою сказати, що жодна людина, яка займала своє становище в суспільстві й досягла періоду повного життя, не дозволяла собі менше годин відпочинку. З моменту свого призначення генеральним геодезистом він жодного разу не відлучався від виконання своїх обов’язків, за одним винятком, більше ніж на кілька днів протягом року.
«У суспільстві сер Б. Стефенсон був прийнятний для людей будь-якого віку та будь-якого рангу: проникливий, розумний, з ноткою гумору настільки ж оригінальним, як і чудовим, володів також запасом інформації та анекдотів, результатом різноманітного та точного читання, а також уважного спостереження за людьми та манерами. Характери видатних людей та події минулих днів були йому знайомі, і він розповідав свої анекдоти та зауваження в такій простій і невимушеній манері, що підвищувало їхню внутрішню цінність.
Але в цьому слабкому малюнку улюбленого й шанованого друга не можна мовчати про його релігійний характер.