У минулі часи на таку образу можна було зустріти лише один спосіб, але Фредерік Стівенсон беззастережно віддав себе в руки своїх друзів лорда Ебінгера та генерала Гіппса, і жодна така проблема не була дозволена чи рекомендована. Було порушено цивільний позов, і полковник Докінз приніс вибачення, які, будучи прийнятими, закрили справу.
У 1877 році лондонський будинок був відданий, і його брат поїхав жити в село, а він на деякий час брав житло в місті; але його любов до «дому» зробила це дуже неприємним для нього, і він нарешті взяв будинок на площі Св. Георгія, Південний Захід, куди він запросив своїх сестер приєднатися до нього, і троє, що ще вижили, зробили це.
Сумнівно, чи пішов би він на цей крок, якби знав, що на нього чекає. У 1883 році, через кілька місяців після того, як він оселився в цьому будинку, йому запропонували командувати військами в Єгипті, і якийсь час він вагався, чи зможе він це прийняти. Однак на нього чинили сильний тиск, герцог Кембриджський, тодішній Головнокомандувач, закликаючи його піти, і він, нарешті, погодився і покинув Англію в травні 1883 року.
Його власні листи дуже чітко розповідають історію його життя в Єгипті, хоча є певні прогалини та упущення, які я можу заповнити завдяки великій доброті полковника Роміллі, який був а.д. до сера Фредеріка,
і який дав мені власні нотатки та листи від сера Фредеріка, а також поради та пропозиції надзвичайної цінності. Тут небажано вдаватися дуже глибоко в питання про шлях до Хартума у зв’язку з наданням допомоги Гордону, питання, у якому сер Фредерік розходився з місцевою владою, і яке врешті призвело до призначення лорда Волслі командувати експедицією. Однак це не можна пройти повз, і слід підкреслити один факт — він ніколи не повідомляв про те, що шлях Нілу є нездійсненним, хоча він віддавав перевагу берберському шляху та був твердо переконаний, що в будь-якому випадку слід якомога більше використовувати місцеві ремесла та матеріали. Те, що він досить добре знав, про що говорив, можна зробити висновок зі слів лорда Кітченера, який одного разу сказав у розмові, що, на його думку, «людиною, яка знала більше про судан, його вождів і племена, і яка мала найближчі та найкращі погляди на те, як поводитися з ними, був генерал Стефенсон».
Що справді дратувало і засмучувало сера Фредеріка в цій справі, як можна побачити в одному листі, написаному його братові, полягало в тому, що можна було вважати можливим, що він не буде виконувати будь-які остаточно визначені плани так сумлінно, як якщо б вони були його власними.