Пізніше він поїхав до Німеччини, і лист звідти всім його сестрам разом, датований Бурґведелем 29 січня 1840 року, містить кілька кумедних уривків. Він віддає перевагу цьому місцю, а не Ганноверу, який він називає «пильною ямою», і в захваті від катання на санях.
вечірок, до яких він приєднався: «Нас близько шістнадцяти, усі молоді, з парою одружених супроводжуючих заради пристойності, але включно з двома згаданими дамами, я не думаю, що найстаршій серед нас двадцять шість. Зазвичай ми їдемо в маленьке село приблизно за п’ять миль звідси, де п’ємо каву, а потім розважаємось, граючи в ігри, розігруючи шаради тощо». Завершивши цю просту форму розваги (яку він називає «повністю насиченим розвагами» 1), вони їдуть додому, іноді після настання темряви, співаючи та сміючись, і «ох, 1 настає найкраща частина. Джентльмени мають право на так звану гонорар за сани, який полягає в тому, щоб дарувати та отримувати від усіх дам — поцілунок. Це чарівний звичай, і я б хотів, щоб його було більше. загальноприйнята в Англії».
Це можуть здатися дрібницями, які навряд чи варто записувати; але хлопець був батьком цього чоловіка, і сер Фредерік завжди міг насолоджуватися простими розвагами й не бачив шкоди в простих знайомствах.
Він зберіг свої знання обох мов, які вивчив у молодості, але ніколи не був вільним лінгвістом.
У липні 1837 року, коли йому було лише шістнадцять років, він отримав звання прапорщика та лейтенанта Шотландської стрілецької гвардії, як на той час називалася Шотландська гвардія.
Broad Arrow і Military Gazette від 26 грудня 1891 р. у «Службовому портреті» сера Фредеріка Стефенсона розповідає, що в 1845 році його призначили ад’ютантом першого батальйону його полку і що «його командиром був покійний сер Вільям Нолліс... між ними існувала велика дружба та взаємна повага, яка тривала довго». Неушкодженим до смерті сера Вільяма Нолліса, майже через сорок років, Бен Стівенсон, як його називали, поступово завойовував оцінки своїх братів-офіцерів завдяки своїй відданості своїй професії, своїй доброзичливій вдачі та здоровому розуму, невдовзі його сприймали з позитивною прихильністю.
офіцерами його власного, а також офіцерами двох інших гвардійських полків.... Коли почалася Кримська війна, його відразу призначили бригадним майором до бригади гвардійців, відправленої на схід».
Оскільки він був бідною людиною і не міг купити свої кроки, його часто пропускали для підвищення, і лише після сімнадцяти років служби він отримав свою компанію без купівлі, а в 1854 році отримав звання капітана та підполковника.
Для продовження цитати: —