У листах з Канади є одна цікавинка, яку не можна залишити без уваги. Спочатку згадки про американців (їх завжди називають янкі) упереджені й зневажливі, майже образливі; пізніше, після туру в Штатах, відбувається дивовижна зміна тону. Перш за все говориться про зручності поїздок залізницею та чудові готелі; потім згадується чудовий порядок державної в'язниці в Нью-Йорку, за який американці «заслужено відзначені»; тоді ввічливість, яку він зустрічає всюди, дуже вражає його; і так далі від одного до іншого, поки він не закінчить: «Коротше кажучи, ось я знову повернувся [в Монтреа], я сподіваюся, що я став розумнішою людиною, ніж тоді, коли вирушив у дорогу, з багатьма упередженнями, розвіяними та заміненими корисною інформацією з багатьох питань».
Збереглося небагато канадських листів, і подано лише короткі уривки, оскільки, як було сказано, більшість із них не становлять загального інтересу.
Він ніколи не любив кататися на санях просто для задоволення, йому було важко зігрітися (він завжди був дуже сприйнятливим до холоду, починаючи з китайського досвіду), і він віддавав перевагу ходьбі на снігоступах або ходьбі. Є кілька кумедних згадок про красу катання жінок і про витонченість, якою вони вміли падати — «навіть щиколотки не було видно». Читаючи це у світлі сучасної моди (1914), можна прийти до висновку, що зараз це не буде питанням великого моменту.
Це витончене ставлення було досягнуто, «незважаючи на кринолін, який тут зношений з такою ж безрозсудною зневагою до наших почуттів, яка так беззаперечно зберігається вдома». Фотографія, зроблена в цей день біля Ніагарського водоспаду, коли він відвідав їх із кількома друзями, безперечно наводить на думку, що жіночі криноліни кинули виклик водоспаду своєю амплітудою.
Після смерті леді Стівенсон у 1861 році її дочки залишили квартири в палаці Хемптон-Корт, а Фредерік Стівенсон, перебуваючи в Англії, влаштувався в будинку свого брата в Лондоні, на велику радість його мешканців. У 1868 році він став генерал-майором і деякий час залишався безробітним, скориставшись дозвіллям для подорожей по континенту.
Взимку 1867-1868 рр. він взяв двох своїх племінниць до Італії на три місяці, зупиняючись у Флоренції, Венеції, Неаполі та Римі на деякий час, і відвідуючи багато інших цікавих міст по дорозі. Важко сказати, мистецтво чи природа найбільше тішили його в цих подорожах. Усе прекрасне приваблювало його, і він завжди підходив до свого предмету з таким трепетом і таким гострим бажанням дізнатися все, що було з ним пов’язано, що подорожувати з ним було не лише задоволенням, але й освітою.
Через пару годин він відвідав Іспанію, подорожуючи з другом, і привіз звідти запас знань.