** Як серйозне підтвердження цих намірів я буду посилатися на численні набіги та інші акти ворожої агресії більш серйозного характеру, які до теперішнього часу були спрямовані проти Єгипту дервішами. Цих прикладів занадто багато, щоб їх описувати детально, але я можу згадати напади на Токара, Сінкат і сам Суакін, зібрання ворожих сил на Верхньому Нілі наприкінці 1885 року, справу Сарраса навесні 1887 року та просування військ аж до Тоскі. Відтоді оазис Харгі був зайнятий дервішами, які йшли на вимірній відстані від Асьюту.
«Однак найбільше викликає наше співчуття жорстокі набіги, які неодноразово здійснювалися на нещасні села на берегах Нілу, де беззахисних мешканців безпощадно вбивали та грабували, особливо в нещодавньому випадку, про який згадує лорд Вантедж, коли на відстані тридцяти миль на північ від Ваді-Хайфи напали на село.
«Перед обличчям цих фактів, як хтось може ігнорувати незахищеність єгипетської території або необхідність раз і назавжди покласти край цьому нестерпному стану речей? Бо доки ця жорстока влада остаточно не буде придушена і країна, яку вона окупує, не повернена її колишнім власникам, для Єгипту ніколи не буде тієї безпеки та миру, які його доброзичливці люблять. — Я маю честь бути. Сер, ваш слухняний слуга, " Фредерік Стівенсон, генерал.
'- площа Св. Юра, 83, 7 квітня».
Лист привернув значну увагу, але ні було вжито заходів, щоб виправити зло, на яке скаржилися, перш ніж вони стали непотрібними внаслідок успішних операцій лорда Кітченера та вирішальної битви під Омдурманом у серпні 1898 року.
Про ці події сер Фредерік пише в листі до мене від 13 вересня 1898 року:
«Ви згадуєте про успіх Кітченера на Верхньому Нілі. Це було славетне досягнення, чудово проведене у всьому, з першокласними здібностями, без метушні та хвастощів; він перевів свою армію приблизно на 200 миль водою та пустелею, і розмістив її в складному кліматі в ідеальному порядку перед своїм ворогом, так вправно маневруючи нею на полі бою та, нарешті, знищив дервішів, пишаюся ним як генералом і чудовою поведінкою його військ, як єгипетських, так і британських. Усвідомлюючи, як це робило мої надії та прагнення протягом чотирнадцяти років, постає завдання, яке не під силу таким людям, як хедив і його паша неминучі в найближчому майбутньому; на шляху, безсумнівно, є труднощі, але жодні з них не переборні для твердої руки та доброї справи».
І в листі, написаному леді Вантедж, він говорить: