Із сером Фредеріком було дуже легко й приємно жити, і розмова з ним завжди була приємною, бо він охоче обговорював усілякі теми, соціальні, політичні чи релігійні. Зовсім недавно, коли нові теми втомлювали і коли політичні негаразди пригнічували його, краще було повернутися в минуле, і в результаті виникло багато приємних спогадів.
У політиці він завжди був сильним консерватором, і зростаюча демократична тенденція сьогодні була для нього серйозним горем. Все-таки його люб'язність до ті, хто відрізнявся від нього, і його увага до того, що вони мали сказати на своєму боці, були невірними.
Його важко було змусити вільно говорити про його заслуги, але одного разу, обідаючи лише з двома чи трьома іншими людьми, він дав дуже зворушливий опис штурму висот Альми. Пересування військ, гуркіт гармат були представлені його слухачам з чіткими деталями, які показували, що все було так само свіжо в його пам’яті, наче події щойно відбулися, хоча з тієї дати минуло майже тридцять років. Потім кількома жахливо відвертими словами він описав поле бою. Справді, він рідко згадував про жахи війни, оскільки його особливий здоровий і розважливий розум завжди уникав хворобливих подробиць, але кілька слів, які він тоді використав, справляли враження на слухачів, яке не можна було забути, і показали, як глибоко такі речі вплинули на нього.
Його релігійні погляди та почуття були благоговійними, серйозними та дуже нетрадиційними. Він любив цитувати псалми, особливо 19-й, у якому, як він одного разу сказав, «все в двох словах, мій любий»; і він ненавидів хвилювання чи сентиментальність на таку тему. Люди, які його не знали, легко могли образитися через його палку відмову від того, що в релігійному служінні виглядало лише формальним або зовнішнім, і в одному чи двох випадках це можна спостерігати в його листах.