Частина 4

Моя дорога матусю, наша дивізія вирушила зі Скутарі минулого вівторка і прибула до Варни в середу вдень. Ми побачили об’єднаний флот, який стояв на якорі біля Каварни, приблизно за дві милі від нас. Генерали та їхні штаби двох бригад мали один корабель; ми висадили наших коней і поклажу, як тільки змогли, але не до ночі вже почався дощ, так що ми почали першу ніч нашого походу по-справжньому серйозно, тому що ми не висадилися на місто, але на південній стороні затоки, де не було жодного житла. Нам довелося приземлитися біля дуже нерівного пірсу, звідки наші сапери могли висадити війська, а оскільки ніч була дуже темна, а на берег, окрім сорока коней, потрібно було дістатися чимало багажу, виникла невелика плутанина, і одна чи дві речі були втрачені. Потім нам довелося розбити намети під дощем, зачепити коней і затишно влаштуватися на ніч. За все своє життя я не спав міцніше, бо стукіт дощу по наметі завжди є приємним снодійним засобом, хіба що дме ураган. Наступного ранку ми спакували свій багаж і поїхали навколо верхів’я озера до краю міста, де мала стати табором наша дивізія; І ось ми на свіжому таборі, не такому гарному, як минулий, але все одно дуже гарному. Ми знаходимося просто за межами маленьких укріплень Варни — тут і там великі кургани, де росіяни ховали своїх мертвих у 1828-29 роках; чоловіки будують свої кухні з боків, точніше, викопують їх у стінах цих курганів, і іноді кістки всередині спалюються вогнем. Підібрано кілька осколків снаряда, дріб і мідну пластину кітеля російського солдата з [? кількість] його полку на ньому, залишки облоги 1828-29. Рівнина, на якій ми розташувалися табором, — це дуже гарний шматок землі, з одного боку озера Девна, а з іншого — низка високих пагорбів, які течуть і стікають на захід і схід. Французи отаборилися на рівнині, як і ми; ми всі змішані разом (звичайно, кожна армія має свій окремий шматок землі), ми дуже братаємося. Вони мають одну дивізію наперед на вершині високого діапазону, про який я згадував, щоб стежити за нашим фронтом; і у нас є дивізія приблизно в 9 милях вгору по рівнині в місці під назвою Аладін, на іншому кінці озера Девна, щоб стежити за нами ліворуч. Я їхав сюди вчора такою гарною країною, суцільною зеленню, майже ніде не вирощеною, але родючою для ступінь. У хороших руках це була б чудова країна: вона, звичайно, потребує води, немає річок, але багато джерел, худоби багато, а птиця дешева досхочу; гуси продають за є. за штуку, а зелені гуси по 6д. за штуку. Я не знаю, якими будуть наші подальші рухи; однак їм, на жаль, заважає Комісаріат, керівники якого департаменту вкрай неефективні. Начальник давно закінчив свою роботу, і його слід відправити додому; ми не можемо рухатися через його абсолютну відсутність передбачливості та загальної обережності, а також загальну погану керованість, оскільки він не забезпечив армію належними транспортними засобами для просування по країні, і він не створив належного складу зерна чи засобів до існування, як він мав би зробити. Днями я отримав такий зворушливий і гарний лист від дорогої Елли, в якому повідомлялося про сумний результат її візиту до Одеси. Вчора мене познайомили з капітаном Драммондом із Відплати; він так високо відгукувався про Еллу: вона справді благородна істота. Він сказав мені, що вона відвідала всіх в’язнів в Одесі і звернулася до них з кількома напутніми словами, сказавши їм, що сподівається, що вони не забудуть усіх порад щодо їхньої поведінки, які давав їм їхній покійний капітан. Усі високо оцінюють її шляхетність. Я пишаюся нею. Капітан Драммонд сказав мені, що бідолашного Генрі люблять усі на флоті і що «Тигр» ніколи б не загинув, якби він почувався добре, але коли корабель причалив до берега, він лежав у ліжку від гарячки. У нього була така лихоманка перед бомбардуванням Одеси, але він нічого не говорив про це, боячись, що це завадить йому піти, і одразу після роману він ліг у ліжко. Він виконував свій обов’язок, як справжній і бравий моряк. А тепер дай Боже здоров’я, рідна матусю. — Завжди твій ніжний син,