Фредк. Стівенсон.
Леді Стівенсон
Моя люба матусю, — Нарешті ми здійснили наш перший похід і розташувалися табором біля села Аладин, на якійсь прекрасній високогір’ї, вкритій чудовим лісом, звідки відкривається вид на озеро Девна. Ми розбили наші намети у Варні минулої суботи о пів на третю годину вранці і рушили до цього місця, яке знаходиться приблизно в 9 милях від Варни по дорозі Шумла. Нам дуже пощастило з нашою погодою до вчорашнього дня; це, звичайно, було надзвичайно спекотним, часом гнітючим, з гарячим вітром, що дував через піщані рівнини, гірше, ніж зовсім не було повітря. Проте вчора у нас був найстрашніший шторм, який будь-хто з нас бачив. Дощ лив три чверті години такими потоками, що він, наче шлюз, протікав по наметах, деякі з них спали на землю, запливши все, що було в наметах. Земля була настільки насичена, а чоловіки настільки насичені, що неможливо було спати в наметах чи взагалі де завгодно, оскільки земля була суцільною масою бруду. Сидіти було так само неможливо, тому ми розклали великі вогнища й не спали їх цілу ніч, а офіцери й люди стояли навколо них, сушили свій одяг і співали пісень, поки не зійшло сонце. Дехто з гвардійців був настільки мокрим і брудним, що їх перетворили на горців і посадили на вартових без іншого одягу, крім шинелей і черевиків. На щастя, я все це пропустив, оскільки генерал Бентінк і сер Дж. Кемпбелл зі своїми двома бригадними майорами відразу після сніданку вирушили верхи, щоб відвідати наші аванпости, а потім поїхати до Девни, де буде наш наступний марш, щоб вивчити дорогу та побачити, як це місце. Їзда була чудовою, через пагорби та через долини, з видом на Балкани весь шлях. Після двох годин їзди ми потрапили на велику рівнину, через яку тече маленька річка, першу, яку я побачив відтоді, як покинув Англію, за винятком тієї, що в Долині Солодких Вод. Я не можу описати вам, наскільки це освіжає
1 854] ЗУСТРІЧАЄТЬСЯ ОМАР ПАША 89