Мій найдорожчий Лу, — Варто було б провести двадцять битв, щоб отримати від тебе ще одного такого листа, як той, що дістався мені вчора. Я не можу описати вам, яке задоволення я отримав, дізнавшись, скільки доброго співчуття я пробудив у вас усіх.... Я знову і знову вдивляюся в твій лист із незмінною насолодою; такі докази прихильності варті всіх медалей світу, і я б у тисячу разів швидше отримав (як я маю) переконання у вашій щирій прихильності, ніж усі нагороди під небом. Вибачте, що я так рідко писав вам, але я не міг частіше. Ми приземлилися в Криму без будь-якого багажу, крім того, що несли на спині, і, крім того, довелося взяти в рюкзаки провізію на три дні*. У мене не було переносного промокального зошита, і папір, який носили в рюкзаку, незабаром був би зіпсований. Пораненим офіцерам, звісно, було краще, і саме в одного з них я позичив аркуш записного паперу (більшість неохоче розлучалася), на якому я написав матері наступного дня після бою. Наступного дня я отримав ще один аркуш паперу з Комісаріату, на якому я писав Вільямові, а приблизно через тиждень після цього мені дали ще один, на якому я писав тобі з Балаклави.... Ми все ще намагаємося досягти Севастополя, взяття якого є важчим завданням, ніж передбачалося спочатку, але в суботу чи понеділок наступного, я вважаю, це місце разом атакуватимуть французи та англійці. Проте наша дивізія разом із 2-ю та сильним загоном французів, я вважаю, буде використана як прикриття проти двадцяти- чи двадцятип’ятитисячної армії ворога, який зараз загрожує нашому тилу, і за переміщенням якого я мав би зараз спостерігати, перебуваючи зі своєю ротою на околиці, приблизно за милю від їхніх аванпостів, які вже один чи два рази заважали мені в моєму занятті час від часу стріляючи, що змушує мене
1854] ІНКЕРМАН 107