підскочи і подивись, що відбувається, і таким чином змуси мої думки з чудовою швидкістю мандрувати з твоєї вітальні у Версалі до ворожої армії в Криму. У нас була одна чи дві блискучі справи з ворогом після Альми, окрім того, що наші гострі стрільці щоденно контактували з ворогом під його стінами або вчиняли вчинки сміливої галантності, що змушує справді пишатися нашою благородною армією. Усі офіцери та солдати були тяжко напружені в облозі з 7 числа цього місяця, постійно під сильним вогнем в окопах, що аж ніяк не є приємною професією, і загалом ми майже збиті з ніг, але ніхто не скаржиться. У цій армії є дух, який, я впевнений, ніколи не був перевершений, і я думаю, що наші праці близькі до кінця. Але незалежно від того, візьмемо ми Севастополь чи ні, один великий бал здобуто. Ми зрозуміли, що Росія — це одна гігантська брехня, одна величезна бульбашка, яку ми допомогли лопнути, і, за словами нашого спільного друга Сема Веллера, якщо Імператор забажає наступного року видувати ще одну, ми прийдемо й лопнемо її теж. Після того, що ми бачили про російську скупість, нікому більше не потрібно боятися Росії, крім турків, поляків і такої дрібної риби; Що ж до ідеї побоюватися російського впливу в Індії, то їх не варто боятися більше, ніж китайців, окрім їхньої артилерії, яка є дуже грізною та чудовою. Їхні війська гідні презирства.... — Завжди твій ніжний брат,
Фред.
Леді Стівенсон
Перед Севастополем, 7 листопада 1854 р.
Моя дорога матусю, — ми воювали ще один загальний бой, набагато суворіший, ніж той, що був у Алмі, в якому, слава Богу, я знову втік неушкодженим, як і Мітчелл,28 Фредерік** і Робін Гамільтон. * Великі підкріплення ворога прибували з півдня Росії так швидко і настільки невідомі нам, що лорд Реглан не був відомий.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]