Любий мій Гусс, —... Я отримав коробку від невідомо кого, що містить найприйнятнішу колекцію теплої нижньої білизни, трохи індійської гумової води [? пляшки'], з подушкою та деякими припасами, що складалися з німецької ковбаси, чаю, цукру та переносного супу. Я не можу сказати, наскільки я їм вдячний.... Кращого вибору неможливо було зробити. Якщо вони не приходять від вас, моліться, спробуйте дізнатися, хто мій люб'язний благодійник, і ви мені дуже послужите. І тепер, коли я виконав цей обов’язок, у мене є ще один, найболючіший, а саме сповістити бідолашній місіс Мітчелл про смерть її чоловіка. Бідолаха! Я щойно з глибоким сумом почув про його смерть у Скутарі від діареї 27 грудня. Деякий час раніше він хворів на діарею та лихоманку, дійсно незабаром після Інкермана; нарешті я вважав за краще відправити його до лікарні в Балаклаві, а звідти його відправили до Скутарі. Бідний хлопець. Я відчуваю його втрату, як втрату друга; він вірно і вірно служив мені дев'ять років, і я дивився на нього більше як на друга, ніж на слугу. Скажи його бідній дружині, як глибоко я їй співчуваю. I quite dread her hearing the news. Він поводився надзвичайно галантно в Альмі та Інкермані і помер, служачи своїй країні, сумлінно виконуючи свій обов’язок. I feel sure he died a happy man. I used constantly to lend him
1855] СМЕРТЬ ЙОГО СЛУГИ 123
мою Біблію ( Біблію) читати, про що він часто просив я знаю, що він помер добрим християнином. Бідолаха! Я довго буду його пам’ятати, але він тепер щасливий, і його дружина і дитина тепер повинні бути моєю опікою. Тим часом я знаю, що вони в надійних руках, і я буду піклуватися про них на майбутнє. Будь ласка, скажіть Вільяму, чи є в нього гроші з того, що я йому надіслав, щоб вона їх отримала, і я незабаром надішлю їй ще трохи. Будь ласка, дайте мені знати про неї, коли будете писати наступного разу. Щодо мене, то, слава Богу, я залишаюся здоровим; але наші бідолахи тут сумно страждають, і наша кількість страшно зменшується: ви не уявляєте, яких труднощів вони зазнають. Я не перебільшую, коли скажу, що тижні разом, я вважаю, вони працювали і спали з мокрими ногами. Проте зараз прийшов мороз, і, хоч як лютий холод, він набагато кращий за ту нескінченну вогкість і сльоту, в якій ми живемо вже два місяці. Ми все ще абсолютно бездіяльні, хоча наш обов’язок такий важкий і суворий, ніби облога продовжується. Насправді, робота надто важка для нашої невеликої кількості, і рука}'" щотижня знищується. Проте нам усім вдається підтримувати свій настрій, і якщо б ви судили з нашого сміху та гарного настрою, ви б не вважали нас такими поганими.... — Завжди твій ніжний брат,
Фред,
Леді Стівенсон
Перед Севастополем 21 січня 1855 р.