Моя люба матусю, — відтоді як ти востаннє чув про мене, я покинув табір на висоті й тепер затишно влаштувався в котеджі в Балаклаві; бо начальник нашої бригади повернувся додому тяжко хворим, і до прибуття його наступника його обов’язки має виконувати комітет із трьох офіцерів, по одному з кожного батальйону, і я є партнером по роботі, обов’язок, який я прийняв із великою радістю, оскільки він на деякий час позбавляє мене від незручностей табору та дає мені дах над головою, розкіш якої більше насолоджуватися…
здатний, ніж я можу вам сказати. Я прийшов сюди позавчора, де пробуду місяць чи шість тижнів, щоб нарешті зняти одяг і спати в ліжку вперше після 14 вересня, і єдиний раз, коли я знімав пальто зі спини, було для генерального прання (дуже рідкісне явище) або для зміни нижньої білизни, так що тепер я почуваюся чистим, респектабельним і дуже комфортним. Мій котедж складається з двох невеличких кімнаток, які раніше належали рибалці: одна — кабінет, де спить прикажчик, площею приблизно 12 квадратних футів, а інша — моя спальня, трохи менша, обидві надзвичайно чисті, з гарним набором стільців і столів. Є маленька прибудова, де готує та спить мій слуга, і маленький двір, де стоять мої багажні поні. Перше, що я побачив, коли я вперше побачив цей двір, була ванна — яке це було освіжаюче видовище, і яку смачну ванну я приймав у ній щоранку! Життя, яке я веду останнім часом, змушує людину так високо цінувати звичайні життєві зручності, що я вважаю, що я ледь не вискочив би зі шкіри від радості, якби мені сказали, що (якщо стосується будинку) я маю провести тут решту своїх днів; так що, зрештою, якою б суворою не була ця кампанія (і я вірю, що ви навряд чи знайдете їй рівних в історії), вона в усякому разі навчила поміркованості у своїх бажаннях і належної оцінки благ цього життя. Бездіяльність все ще є розпорядком дня тут, і, за винятком постійних вилазок гарнізонів на окопи, і майже незмінно на французькі окопи, оскільки вони ближчі до міста, ніж наші, ми ніколи не вступаємо в контакт з ворогом, і не могли б це робити зараз, поки триває зима, оскільки країна непрохідна для гармат, кінноти та майже для піхоти. Тим не менш, ці вильоти не відбуваються без втрат людей з обох сторін, і, за винятком роздратування, яке вони викликають, ніколи не призводять до жодного результату. Ворога незмінно отримують відсіч, і, за винятком, мабуть, час від часу нікчемної й лише тимчасової переваги, вони ні до чого не приводять; їхньою метою, очевидно, є
1855] ЗНИКАЮЧА АРМІЯ 125