Моя люба матусю, — я щойно прибув до старого табору перед Севастополем, але мені, на жаль, потрібно сказати, що я не можу вам повідомити хороших новин. Я знову натрапив на погоню за дикими гусями, і мене взагалі не слід було вимагати. Телеграфне повідомлення генерала Сімпсона, яке змусило мене повернутися, як тільки я це зробив, було надіслано під враженням, що він збирається утримувати командування армією ще деякий час, уряд, як завжди, не міг прийняти рішення з цього приводу, тому я прийшов сюди дарма. Мене не призначатимуть військовим секретарем, тому я приєднаюся до батальйону тут і виконуватиму свої обов’язки, як завжди. Будьте ласкаві, не розчаруйтеся цією новиною, бо я запевняю, що думки про це змусять мене самого роздратуватись. Адже, як каже містер Мікобер, «щось може виявитися». У нас вийшов досить гарний уривок, але після того, що я щойно написав, я не думаю, що опис подорожі займе вашу увагу. Я прибув у чудовому стані здоров’я і з великою радістю чекаю знову побачити своїх старих товаришів. Я напишу вам знову наступним листом, тож вибачте за цю поспішну каракулю.... — Твій ласкавий син,
Фредк. Стівенсон.
До табору леді Стівенсон перед Севастополем, 20 жовтня 1855 року.
Моя люба мамо, сподіваюся, ти отримала листа, який я надіслав тобі минулої суботи, у якому повідомлялося, що сер В. Кодрінгтон призначив на моє місце іншого військового секретаря, а саме свого власного швагра, підполковника Блейна, який одружився з міс Еймс, сестрою леді Кодрінгтон; від нього не можна було очікувати іншого. Ніщо не могло бути добрішим, ніж його поведінка зі мною, коли я прибув до штаб-квартири. Він висловив
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]