він висловив жаль з приводу того, що мене послали найгіршим чином, і запитав мене, що він може зробити для мене, так що я насмілюся сказати, що незабаром мені щось запропонують.... Будьте ласкаві, не дозволяйте себе засмучувати,... як я натякнув у своєму останньому, моя власна незворушність гідна філософів давнини. Я зробив вчора дуже цікаву прогулянку по Мамелону, Малакову і Карабельній передмісті, включно зі знаменитими доками, які є надзвичайно гарною роботою. Його, щоправда, мінують у всіх напрямках, і ще місяць не добудують шахти, хоча сапери працюють на них щодня. Я думаю, що в кінці цього часу вони їх підірвуть. На перший погляд здається досить варварським знищення таких прекрасних творів, будівництво яких, мабуть, коштувало мільйони, але враховуючи, що вони були частиною гігантського плану завоювання та ніколи не можуть бути використані для будь-якої законної мети, було б нерозумно залишати їх недоторканими. Інтерес, який я відчував, переглядаючи російські роботи та блукаючи між окопами, де відбувалися такі дивовижні сцени, і з яких я так часто дивився з такою тугою, а часом і напіврозпачем очима на місто, яке здавалося, ніби воно ніколи не буде нашим, а потім зайти в саме місто і не знайти там ворога, справді більше, ніж можна усвідомити. Знищення міста більш повне, ніж якби ви найняли тисячі робітників, щоб розірвати його на шматки. Ви не можете собі уявити, і я впевнений, що я не зможу описати, цілковите безлюддя цього місця, яке, незважаючи на відчуття тріумфу, викликає меланхолію, від якої неможливо позбутися. У тій частині міста, якою я пройшов, що належить англійцям, майже не було видно жодної душі. Окрім вартового, який ходив туди-сюди, та одного-двох зуавів, які оглядалися, чи не варто було б чогось взяти, не було видно жодної живої істоти, окрім, мабуть, пацюка, яким наповнене місто, що вирвався з-під купи закривавленого ганчір’я та бруду; і щоб додати до картини, так само, як ми виїжджали з міста в темряві, і повз
Частина 7
сторінка 130/323