годин (яких зараз досить багато) в Криму. Перемир'я привело нас до такого тісного контакту з росіянами, як ніколи на полі битви. Наша щоденна розвага — ходити на берег Черної, яка була межею під час перемир’я, і розмовляти з росіянами, які по той бік, і купувати в них амулети, або сопілки та батоги у козаків. Досить дивно бути в таких стосунках із нашим давнім ворогом, та ще й на самій землі, на яку ми обидва так довго дивилися, але ніхто з нас не наважився порушити її. Росіяни іноді переходять і підходять до французького табору, а в день підписання перемир'я з'явилася дочка Лідерса. Наступного тижня мають відбутися ігри, відкриті для всієї армії, і рівнина Черна була вибрана для поля. Там будуть кінні та піші перегони, біг з перешкодами тощо, і ми надіслали росіянам друковані афіші ігор і перегонів, які з'являться у великій кількості; і закінчити. Французи будують велику танцювальну залу (з наших дощок), де друг і ворог зустрінуться знову, але за більш приємних обставин, ніж це було досі. Скажіть мені, чи хочете ви чи хтось із моїх сестер мати російські чи англійські кулі, дробину тощо, якими вистрілили. Я чув, що люди в Англії в захваті від севастопольських реліквій. Я отримав фігуру одного з їхніх кораблів, якщо ви хочете її мати, і я знаю, де взяти мертвого росіянина, одяг і все таке; тобі треба тільки сказати слово, і я негайно його заберу. Його не складе труднощів привезти, бо він настільки розкладений, що я міг би з великою легкістю запакувати його в килимову рюкзак — він дуже милий. Гадаю, ми всі справді скоро повернемося додому; росіянам, здається, це досить, і їм не подобається вигляд майбутнього, а оскільки французи так само хворіють на війну, я вважаю, що мир прийде в результаті цих переговорів. Французи жахливо постраждали цієї зими; вони, здається, не більше піклуються про своїх чоловіків цієї зими, ніж
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
вони останні. Вони мали 3000 смертей минулого місяця, а протягом останньої зими втратили близько 12 000 чоловіків мертвими та інвалідами.... Я бажаю, щоб ви і всі, про кого я піклуюся, були в такому самому здоров’ї та настрої, як і я. Я ніколи не був кращим чи щасливішим у своєму житті, і якщо війна таки закінчиться, боюся, я скажу, як Шильонський в’язень, коли його звільнили:
«навіть я зітханням повернув собі свободу».
— Завжди твій ніжний син,
Фредк. Стівенсон.
Леді Стівенсон
Табір Севастополь, 24 березня 1856 р.